154 Олег Бажан
громадську небезпеку заподіяного ними злочину. Комісіям надавалося право ухвалювати кінцеві рішення щодо звільнення цих категорій засуджених. Спеціально створені тимчасові органи отримали право скорочувати терміни позбавлення волі для засуджених до непомірно великих покарань і звільнення певних категорій ув’ язнених під поруку рідних та громадських організацій. До компетенції комісій належав також розгляд справ неповнолітніх, які утримувалися в трудових колоніях. З осіб, які підлягали звільненню згідно з рішеннями комісій, знімалася судимість і викликані нею правові обмеження. В Україні свою роботу комісії Президії Верховної Ради СРСР розпочали в квітні 1956 року і мали завершити до 1 жовтня 1956 року. Їх склад було попередньо узгоджено в центральних партійних і державних органах.
Головою комісії Президії Верховної Ради СРСР у Київській, Вінницькій та Черкаській областях було призначено П. Шелеста. 10 квітня 1956 року він провів перше організаційне засідання комісії, на якому було з’ ясовано кількість людей, які перебували у в’ язницях та таборах, число ув’ язнених за категоріями: політичними, релігійними переконаннями, службовими і господарськими злочинами( близько 200 тисяч громадян). За приблизними підрахунками Комісії з реабілітації для завершення перегляду справ репресованих у встановлені терміни необхідно було розглядати щодня 35 – 40 кримінальних справ. Така специфічна праця вимагала від членів комісії титанічних зусиль адже доводилось без відриву від основної роботи інколи працювати по 15 – 16 годин на добу. Петру Шелесту в якості голови Комісії довелось побувати у всіх місцях ув’ язнення, таборах особливого режиму та дитячих колоніях, розташованих на території Київської та сусідніх областей. У розмовах з ув’ язненими та під час ознайомлення зі справами засуджених за політичні злочини П. Шелест зіткнувся з численними порушеннями прав громадян, доволі жорстокою практикою радянського правосуддя. За 8 місяців роботи Комісія розглянула 150 350 справ, внаслідок чого 8500 чол. було негайно звільнено, іншим скорочений термін ув’ язнення 3.
Участь в Комісії, на думку самого Шелеста, виявилася для нього « великою школою життя, морального загартування та аналізу того, що відбувається в людському суспільстві ». Посвідчення голови Президії Верховної Ради СРСР з питань реабілітації П. Шелест зберігав усе своє життя як підтвердження особистої причетності до процесу реабілітації, удосконалення радянського законодавства, звільнення тисяч невинних громадян з місць ув’ язнення.
Після чотирирічної роботи на посаді другого секретаря обкому КПУ, 49 річного Петра Шелеста 1 лютого 1957 року на пленумі Київського обкому КПУ обрано першим секретарем. На новому місці роботі, за спостереженнями самого Шелеста, 75 – 80 % робочого часу керівника області витрачалося на питання сільського господарства, пошук форм і методів підвищення