Кількісно-якісні показники науково-педагогічної інтелігенції України доби « відлиги »...
149
У зв’ язку зі зменшенням прийому на деякі гуманітарні спеціальності і враховуючи наявність в університетах кращих, ніж у педвузах умов для навчання, у 1956 / 57 навчальному році об’ єднано історичний факультет і факультет природознавства та географії Київського педагогічного інституту з відповідними факультетами Київського університету; історичні факультети Дрогобицького та Львівського педінститутів і факультет мови та літератури Кременецького педінституту з відповідними факультетами Львівського університету; історичні факультети Вінницького та Кіровоградського, історичний і географічний факультети Одеського, факультет природознавства Бердичівського, мови та літератури Ізмаїльського педінститутів з відповідними факультетами Одеського університету; історичний факультет і факультет природознавства та географії Харківського педінституту, історичний факультет Сумського педінституту з відповідними факультетами Харківського університету 15.
Підготовка кадрів через докторантуру та аспірантуру давала можливість ВНЗ України поповнити свої колективи значною кількістю спеціалістів, які мали достатній рівень наукової та педагогічної кваліфікації. В 1958 р. у ВНЗ України працювало 23235 викладачів, у тому числі 8103 кандидатів і доцентів, 805 професорів та докторів наук 16.
Як зазначає О. Сергійчук, за вісім років відбулося зменшення числа докторів наук на 1,3 відсотки порівняно із загальною кількістю наукових працівників України. Вчених звань доцентів і професорів довоєнного рівня було досягнуто лише протягом 15 років після Вітчизняної війни. За період 1951 – 1955 рр. Вища атестаційна комісія( у Москві) присвоїла вчене звання професора 202 і вчене звання доцента 1536 науковим працівникам України 17. Незважаючи на те, що у 1965 р. в Україні працювало 93984 наукових працівників з них 1885 докторів наук і 19291 кандидатів наук, виші й надалі відчували потребу у висококваліфікованих спеціалістах 18.
Отже, в період 1953 – 1964 рр. відбулося зростання науково-педагогічних працівників у вищих навчальних закладах.
Керівництво країни взяло курс на скорочення підготовки кадрів з гуманітарних наук, проте збільшувалася кількість підготовки кадрів науковців з фізики, математики, сільського господарства, технічних і природничих наук.
Таким чином можна зробити висновок, що ХХ з’ їзд КПРС та критика культу особи Сталіна не мали тих наслідків, на які очікувало суспільство, бо критика не торкалася сталінської ідеології, методів боротьби з інакодумцями 19. А, отже, в цілому вона була поверхневою і не змінила самої системи, яка продовжувала впливати на усі сфери життя суспільства. Проте, хрущовська « відлига », спроби лібералізації суспільства дали поштовх до розвиту історичної науки 20. Процес лібералізації, демократизації та десталінізації