Релігійний досвід в житті віруючих України( середина 1940-х— середина 1980-х років)
127
лення ритму дихання, скерування розуму в серце і постійне повторення слів: « Господи Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного » 23( скорочений варіант « Господи Ісусе Христе, помилуй мене ».— Б. П.)— із одночасним перебиранням вервиці. Метою цієї практики й водночас життєвою метою православної людини було осягнення Святого Духа. В « Настольной книге священнослужителя »( т. 3) містилася стаття Серафима Саровського, у якій зазначалося: « Піст, молитва, чування( рос. мовою « бдение ».— Б. П.) й усілякі інші справи християнські, хоч які гарні самі собою, та не лише в їх виконанні полягає мета нашого християнського життя. Справжня ж мета життя нашого християнського— це надбання духа Святого. Піст же, чування, молитва, милостиня і всіляке Христа ради вчинення добра— насправді засоби для надбання Духа Божого » 24. Заняття, однак, не обмежувалися практикою в усамітненні, повторення молитви переносилося на все повсякденне життя, хоча в такому разі не завжди можна було зберігати ритм дихання чи зосередження уваги на серці. Здійснення цієї молитовної практики, за твердженням церковних подвижників, поєднувало віруючих із Христом. Православна церква скеровувала духовенство на поєднання духовної діяльності із практикою Ісусової молитви. В « Настольной книге священнослужителя »( т. 2) містився додаток « Православные подвижники о молитве Иисусовой » 25, але в цій та інших публікаціях 26 духовенство застерігалося від невмілих практик.
В Україні у 1940 – 1980-х роках було мало осіб, які займалися такою молитовною практикою, переважно це були ченці чи священнослужителі. Водночас саме ставлення духовенства до цієї практики було неоднозначне. Багато хто застерігав від цього пересічних мирян, позаяк неправильне її виконання могло викликати в людини негативно-духовний стан( на якому ми пізніше зупинимося детальніше). Існувала також протилежна думка: ця практика безпечна і доступна для мирян, особливо спрощений варіант для повсякденного користування із повторенням слів лише Ісусової молитви. Ця традиція набула сили ще у ХІХ ст. завдяки виходу в Росії низки книг, що пропагували її й описували ті високі духовні містичні стани, яких досягне той, хто її практикує 27.
В епоху перебудови— на початку 1990-х років, коли стали масово з’ являтися такі книжки, тисячі людей в Україні й Росії поринули в цю практику, часто не маючи глибокої віри, але вважаючи, що сама техніка поєднає їх із Богом і зробить їх православними містиками. Більшість із них у кращому разі так і лишилися ні з чим— без будь-яких надбань релігійного досвіду.
Католицькі містичні практики відрізнялися від православних. Важливим моментом було те, що у православ’ ї будь-яка візуалізація не допускалися, тоді як у католицизмі візуалізація( особливо Христа) широко практикувалася 28. Вершиною католицького релігійного досвіду було споглядання.