124 Петро Бондарчук
людства, у формуванні релігії дала можливість сучасному російському релігієзнавцю Є. Торчинову стверджувати, що цивілізаційний підхід у вивченні релігій не може бути альтернативним психологічному— із релігійним досвідом як його об’ єктом 8. Проте слід зазначити, що до розуміння поняття релігійного досвіду існує багато різних підходів. Проблема полягає не лише в опозиційності поглядів дослідників, які дотримувалися ідеологем марксистської ідеології та інших. Інколи релігійний досвід протиставлявся релігійній вірі, адже вона засвоювалася із соціального середовища, а індивідуальний релігійний досвід, особливо його інтенсивні форми, був породженням індивідуальної психіки 9. На нашу думку, соціальне середовище також впливало на релігійний досвід. Пізніше ми розглянемо це детальніше. Релігійний досвід належить до сфери глибоко особистих стосунків людини з Богом, тому фактичних матеріалів, які стосуються періоду 1940 – 80-х років, обмаль. Відтак для висвітлення проблеми оперуватимемо матеріалами, що їх отримали дослідники в результаті опитувань, а також суто релігієзнавчими і теологічними текстами.
Російський філософ і богослов С. Булгаков так описував релігійний досвід: « Релігійне переживання переконує людину в реальності іншого божественного світу не тим, що доводить його існування чи різними доказами переконує в необхідності останнього, але тим, що приводить його в живий, безпосередній зв’ язок з релігійною дійсністю, його їй показує. На дійсно релігійний шлях вступає лише та людина, яка реально на своєму життєвому шляху зустрілася з божеством, кого наздогнало воно, на кого пролилося перемагаючою своєю силою. Релігійний досвід у своїй безпосередності не є ні науковий, ні філософський, ні естетичний, ні етичний, і подібно до того, як розумом не можна пізнати красу( а можна про неї лише подумати), так лише бліде уявлення про вогонь релігійного переживання, який пече, дається думкою » 10.
Релігійний досвід вважався дуже важливим у всіх світових релігіях, включаючи християнство і більшість його течій, зокрема православ’ я. У 1940 – 80-х роках РПЦ не збиралася відмовлятися від нього, хоча держава прагнула звести релігійне життя до зовнішніх проявів обрядовості, щоб згодом ліквідувати його повністю. У великодній проповіді митрополита Никодима( Ротова) зазначалося: « У тому внутрішньому почутті, з яким вимовляються ці завжди до глибини хвилюючі слова(« Христос Воскрес!»— « Воістину воскрес Христос!»— Б. П.), кожний християнин знаходить незмінну основу своєї віри, свого уповання. Внутрішній голос, голос серця, засвідчує нам істину Воскресіння, свідчить разом із благочестивими мироносицями » 11. На схожі слова натрапляємо у доповіді « Богослов’ я і богопізнання » ректора Софійської духовної академії, єпископа Макаріопольського, прочитаній у Ленінградській духовній академії: « Бога ми пізнаємо