Примітки
35
Struve, « Gentry, Jews, and Peasants », с. 107 – 116.
36
Див.: Brian Porter, When Nationalism Began To Hate, passim.
37
Це відзначили зразу декілька дослідників галицько-єврейської історії: Я. Р. Дашкевич, « Взаємовідносини між українським та єврейським населенням у Східній Галичині( кінець XIX – початок XX ст.)», УІЖ, 1990, № 10, с. 63 – 73; Kłańska, Aus des Schtetl in die Welt, с. 224, а також Клавдія Ердгайм( у приватному спілкуванні зі мною).
38
Pulzer, The Rise of Political Anti-Semitism, с. 135 – 136.
39
Everett, « The Rise of Jewish National Politics in Galicia », с. 156 – 166; Brian Porter, When Nationalism Began To Hate, с. 176 – 182; Лисяк-Рудницький, Історичні есе, т. 1, с. 126 – 127, 440.
40
Франко, Галицько-руські народнї приповідки, т. 1, с. 106 – 116.
41
Там само, с. 114. Брак відповідних досліджень не дає змоги проаналізувати антихристиянські стереотипи серед східноевропейських євреїв. Принагідні згадки про ці стереотипи див.: Henry Abramson, A Prayer for the Government. Ukrianians and Jews in Revolutionary Times, 1917 – 1920, Cambridge, 1999, с. 6; Mark Zborowski, Elizabeth Herzog, Life is With Poeple. The Culture of the Shtetl, New York, 1964, с. 67, 144, 148, 152.
42
Франко вважав, що ця « байка про кров » у русько-українських селах є загальновідомою, однак вона не викликала в селян « ні глибшої емоції, ні фантастичної ненависти »[ Мозаїка: 338 ]. Протилежне свідчення знаходимо у спогадах Франкового однолітка о. Михайла Зубрицького. Зубрицький згадував про свій страх, коли малим хлопцем уперше побачив багато євреїв у Перемишлі – батько завів його до місцевої корчми, коли вони подорожували до родича з далекого села. Малому хлопчаку оповідали, що « жиди лапають малі християнські діти, всаджають їх до бочки, набитої всередині цвяхами, бочку качають, і так з дітвака пускають кров, щоби її змішати з своєю пасхою ». З переляку він утік із корчми, і батько мусив доганяти його( ВР ЛНБ, ф. 206( Василь Щурат), од. зб. 922, п. 27, арк. 4).
43
Mendelsohn, Painting a People, с. 26.
44
З родиною Тіґерманів Франка єднали довголітня дружба: Ісааків батько довго листувався з Франком, навіть коли перебрався до Відня, – тим більше, що внадився там до українського студентського товариства « Січ » і став, як жартівливо признавався Франкові, « міцним русином »( ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1603, с. 209, 267 – 269); а Ісаакова мати надзвичайно поважала Франка і довго по тому, як він покинув Дрогобич, розповідала пізнішим місцевим гімназистам, що « такої великої голови в цілій Австрії нема, що він міг би вже давно бути міністром, якби не соціялізм, якому він пішов на службу »( Стефаник, Вибране, с. 231).
45
1896 р. Монат, серед іншого, надрукував у Відні статтю про найновішу руськоукраїнську літературу, де високо оцінив Франка, а в наступному, 1897 р. дискутував із ним у впливовому журналі « Die Zeit » із приводу Франкової відомої статті про Міцкевіча « Der Dichter Verrathers ». Про нього див.: Aleksander Zyga, « Monat Henryk », Polski Słownik Biograficzny, т. 21, с. 641 – 642.
46
Про нього див.: A. Środka, P. Szczawiński, ред., Biogramy uczonych polskich, ч. 3. P – Z, с. 314 – 318.; Barbara Łuczyńska, « Udział towarzystwa nauczycieli szkół wyższych w integrowaniu nauczycieli szkół średnich Galcji 1884 – 1909 », Galicja i jej dziedzictwo, т. 3, с. 265.
528