Примітки
72
Осип Маковей, « Із щоденника », у виданні: Дей, Корнієнко, Іван Франко у спогадах сучасників, с. 217; Климентина Попович, « Спомини про Івана Франка », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 129.
73
ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1583, арк. 17 – 18.
74
Олекса Волянський, « Мої спомини про Івана Франка », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 491; Янишин, Народовський рух у Галичині, с. 54 – 55; Wendland, Die Russophilen in Galizien, 373. Франко скаржився на непотизм серед старших народовців, які через свої родинні зв’ язки обмежували доступ радикалам до друкованої продукції [ 48: 322 ].
75
Франко, Молода Україна, с. 8.
76
Павлик, Переписка, т. 2, с. 33, 102, 111.
77
Франко признається в цьому в листі до Юлії Шнайдер. Коментуючи цього листа, Шнайдер пізніше писала: « Жінка – про котру в листі до мене згадує – як про Святу, була одною з революціонерок – присвятилася визвольній ідеї – була якийсь час у Львові – в переїзді з Росії – відтак поїхала до Парижа. Назвисько її я забула. Франко хотів між нашими бачити таких відданих ідеї жінок. Він знав цю жінку – коли ще заручений з О. Рошкевичівною був »( ВР ІЛ, ф. 132( Уляна Кравченко), од. зб. 218). Франко згадує про неї мимохідь і в ранішому листі до Ольги Рошкевич [ 48: 163 ]. Упорядники зібрання творів Франка вважають, що йдеться про Ольгу Гортинську( 1855 –?), сестру народовольця П. Гортинського, добру знайому Павлика і Драгоманова, яка, маючи кличку « Панночка » або « Баришня », виконувала роль зв’ язкової між Київською громадою і женевською еміґрацією. Вона вчилася на медичних курсах у Петербурзі, а потім завершувала медичну освіту у Швейцарії [ 48: 646; див також: Архів Михайла Драгоманова, с. 25 – 26, 267, 355, 408 ]. Павлик уважав, що своїм « живим темпераментом » вона набагато краще пасувала Франкові, аніж « дуже повільна рухами і думками » Ольга Рошкевич( ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1604, арк. 519). Василь Щурат твердив, що Франко побачив її чи когось схожого на неї у 1892 р. у Відні й описав обставини цієї зустрічі у вірші « Привид ». Див.: Василь Щурат, « Німецький п’ яниця в українському одязі », у виданні: Дей, Іван Франко у спогадах сучасників, кн. 2, с. 95. Зі змісту вірша випливає, що його знайома у той час була вимушена займатися проституцією [ 2: 134 – 136 ].
78
ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1603, с. 401 – 403, 517 – 518, 545.
79
ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1603, с. 624. Сестра Ольги і дружина Єлисея Трегубова Антоніна твердить, що її чоловік відмовився помогти Франкові, бо в їхній сім’ ї не вважали за можливе втручатися в інтимну справу дорослої людини. Трегубова, « Дещо з життя Ольги Франкової », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 156. Цитований вище лист-відповідь Трегубова не підтверджує цієї версії.
80
Анна Ключко-Франко, « Іван Франко та його родина », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 484.
81
Krzywicki, Wspomnienia, с. 265.
82
ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 1603, с. 864.
83
Біля київської Громади гуртувалися три культурницько-політичні групи. Ірина Книш припускала, що Ольга Хоружинська могла бути членом однієї з них – гуртка її приятельки Олени Доброграєвої, куди входило 14 дівчат-студенток і який поставив собі за мету політичне, національне й економічне визволення України. Див.: Ірина Книш, Іван Франко та рівноправність жінки, Вінніпеґ, 1956, с. 53.
522