Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 506
Примітки
ВР ЛНБ, ф. 160 (Михайло Павлик), од. зб. 64/3, арк. 59, 88.
Himka, Socialism in Galicia, с. 134–137.
67
Коссак, «Іван Франко та його брати», у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 48; Daszyński,
Pamiętniki, т. 1, с. 25.
68
ВР ІЛ, ф. 3 (Іван Франко), од. зб. 1602, арк. 141–143.
69
«Спомини Петра Берегуляка про Івана Франка», с. 44, 46.
70
«Ze wsi i dla wsi», Praca, 1883, 26 лютого, №5, с. 16. Про тогочасні зв’язки з
Франка та членів дрогобицького гуртка з редакцією газети див. [48: 347; 357; 367] та
ЦДІА у Львові, ф. 146, оп. 4, од. зб. 3694, арк. 33. Твердження декількох українських
радянських дослідників, що авторство цієї статті належить Михайлові Павлику (див.:
Іван Денисюк, Михайло Павлик, Київ, 1960, с. 27; П. Т. Манзенко, Суспільно-політичні
і філософські погляди М. Павлика, Київ, 1962, с. 104–105; П. Ящук, Михайло Павлик,
Львів, 1959, с. 79), не підкріплене переконливими арґументами. Павлик у той час сам
був редактором «Pracy» і жив у Львові – а отже, з формального боку, не міг бути
«товаришем з провінції», який написав цього листа. В інакшому разі треба думати, що
він удався до містифікації.
71
Перемова до цієї брошури має автобіографічні елементи: вона розповідає про
Івана, «сина ковалевого», який заснував сільську читальню. Франко датував цей текст
так: «писано в Добрій Волі в початку 1883 р.». Треба думати, що під «Доброю Волею»
малися на увазі Добрівляни або/і Воля Якубова; подібну гру слів уживав Іґнацій
Дашинський у листах до Франка, називаючи Дрогобич «Бичим городом» (Іван Франко.
Розмова про гроші і скарби з передмовою о заложенню Добровлянської читальні, Львів,
1883, с. 11, 24; ВР ІЛ, ф. 3 (Іван Франко), од. зб. 1603, арк. 102).
72
Драгоманов, Літературно-публіцистичні праці, т. 2, с. 14.
73
Шевченко, Повне зібрання творів, т. 2, с. 311, 377.
74
Marija maty Isusowa: Wirszy Tarasa Szewczenka z uwahamy M. Drahomanowa,
Żenewa, 1882, с. 59.
75
Друкувати матеріяли на руські теми руською мовою, але польською абеткою,
радив редакторам «Pracy» Михайло Драгоманов (див.: Драгоманов, Листи до
Ів. Франка і инших, т. 1, с. 4–11. Газета пристала на це, і в такий спосіб на її сторінках
опубліковано Франкові вірші «Гімн» і «Галаган» та інші матеріяли.
76
Про це див.: Грицак, «Поширення поеми “Марія” в Галичині». Сам Франко
зараховував цю поему «до найкращих, найглибше задуманих та гармонійно викінчених
поем Шевченка», у якій образ жінки-матері «доходить що найвищого вершка, який
тільки могла досягти фантазія поета, і до найкращої апотеози того типу» [39: 300].
77
Ідеться про другий том празького видання «Кобзаря» Шевченка (1876), де
вміщено твори, раніше не друковані.
78
ВР ІЛ, ф. 3 (Іван Франко), од. зб. 2322, арк. 210–211. Гринь Берегуляк
висловлювався про походження Ісуса Христа ще різкіше; через крайню вульґарність
вислову я утримуюся від його цитування (там само).
79
Edmund L. Solecki, «Wojna o “Jura stolae”», Gazeta Naddniestrzańska, 1886,
15 червня, №12, с. 2.
80
Czas, 1886, 7 червня.
81
«Псевдо-деятели», Новий пролом, 1886, 18 (31) червня, №340, с. 1.
65
66
506