Примітки
епізод із цим листом стосується пізнішого( 1880 р.) судового процесу над революційою організацією « Пролетаріят » у Кракові( див.: Антін Чарнецький, « До історії робітничого і соціялістичного руху в Галичині », Нова культура, 1929, 5, с. 66) – хіба що Созанський послав два листи. Цілковито фантастичною слід уважати версію Лева Шанковського: процес 1878 р. був помстою від польської шляхти Франкові за те, що він навернув на український патріотизм Яна Тарновського, дідича села Голобутова на Стрийщині( див.: Шанковський, « Нарис історії Стрийщини », т. 1, с. 123; безкритичне повторення цієї версії див.: Михайло Гнатюк, « У колі друзів і приятелів », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 13.
35
Слово, 1878, 24 січня( 5 лютого), № 9.
36
Dziennik Polski, 1878, № 175.
37
О. Обачный [ Д. Танячкевич ], Соціялисты межи семинаристами?! Студія на нашôмъ церковно-народнôмъ поли, Львôв, 1877, с. 37.
38
ВР ІЛ, ф. 3( Іван Франко), од. зб. 2323.
39
Limanowski, Pamiętniki( 1870 – 1907), т. 1, с. 174 – 181.
40
До редакції популярної польської газети « Dziennik Polski » надходили листи з запитаннями, хто такі « соціялісти » і за що їх ув’ язнено? На це газета відповідала жартівливо, що соціяліст є протилежністю до депутата австрійського парламенту. Під час процесу один із суддів, чоловік добродушний, запитував сусіда: « Скажи мені, колеґо, що таке соціялізм? Знаю, що це є кари гідна річ, але про що властиво йдеться тим соціялістам?». « Слово » уже по закінченні процесу надрукувало велику статтю « Боротьба з соціялізмом », у якій соціялізм було означено як « злодійське позбавлення власности »; характерно однак, що цю статтю передрукували із « Санкт- Петербургских ведомостей » – серед редакторів й авторів « Слова » не найшлося нікого, хто міг би « роз’ яснити » суть соціялізму. Див.: « Kronika Lwowska », Dziennik Polski, 1877, 17 червня, 137, с. 1; Limanowski, Pamiętniki( 1870 – 1907), т. 1, с. 180; « Борьба съ соціализмом », Слово, 1878, 5( 17) грудня, 128, с. 2; 8( 29) грудня, 129, с. 2 – 3.
41
Див. цитовані тут праці В. І. Калиновича та К. Студинського.
42
« Z izby sądowej. Proces socjalistów ruskich », Dziennik Polski, 1878, 19 січня, 16, с. 2 – 3. Кирило Студинський(« Іван Франко і товариші », с. 96) твердив, що поведінка Терлецького на суді справила велике враження й на інших оскаржених: від тієї миті вони теж стали сміливо признаватися у своїй симпатії до соціялізму, не боячися покарання. 43
Болєслав Лімановський, « З часів першого арешту », у виданні: Гнатюк, Спогади, с. 93. Остап Терлецький, зокрема, заявив: « Кожен чесний і тверезомислячий чоловік повинен отже бути соціялістом, коли не хоче брати на свою совість одвічальність за те, що, бачивши народну кривду і знаючи, як їй зарадити, дивився на упадок народу з заложеними руками... Я знаю дуже добре, що на моїй стороні правда і право, і для того я зовсім спокійно чекати буду на ваш засуд »( Студинський, « Іван Франко і товариші », с. 105). Наприкінці промови Терлецький так розхвилювався, що ледь не знепритомнів. Іншим зворушливим моментом був жест Котурницького, котрий закінчив свою промову подачею руки поляка русинам: він був переконаний, що між соціялістами зникне національна неприязнь, бо ж вони є ворогами всякого гніту, а отже, й пригнічення одного народу іншим( Лімановський, там само). Чого-чого, а театральности судовому процесові не бракувало!
490