Частина перша . Франко та його часи
і по великих містах – довічний , в особі шляхтича 14 . Назва однієї з частини села – Базар – свідчить , що тут було місце постійних ярмарків . Інші назви – Вали і Ворота – вказують , що доступ до Нагуєвичів стерегли фортифікації . Документи та численні місцеві перекази , частину яких записав Іван Франко , також засвідчують наявність укріпленого замку . Хата Франків стояла у тій частині , де він , правдоподібно , і містився . Сліди замку залишилися до часів Франка : його вітчим іще у 1870-х роках повідкопував на місці колишнього валу чимало цегли 15 .
У випадку Нагуєвичів діяло декілька важливих містотворчих чинників . Першим був комунікаційний . Місто покликане пов ’ язувати населення певної території з навколишнім світом , щоб відкрити місцевим мешканцям можливість скористатися з тих вигод , які передбачає економічна спеціялізація їхнього реґіону . Тому міста є ніби опорними пунктами у мережах торгівлі , інформації та впливу , що простягаються далеко за межі округу чи країни 16 . Нагуєвичі стояли на тракті – битій дорозі , яка була частиною старого торгового шляху . Цим шляхом возили місцеву сіль , головний середньовічний товар . Нагуєвичі розташувалися майже посередині між двома історичними містами – за 16 км від Дрогобича й за 24 км від Самбора . Це якраз стандартна відстань між двома середньовічними містами – довжина одного денного переходу . Селяни з навколишніх сіл за день могли приїхати до міста й повернутися додому , а міщани або купці – дістатися іншого міста , заки настане ніч 17 .
У Нагуєвичах була одна з найстаріших жуп ( солеварень ) на Підкарпатті . Вона існувала там від ранніх часів Речі Посполитої , а може , навіть іще від часів Галицького ( Галицько-Волинського ) князівства . Солеварні промисли як урбанізаційний чинник або інтенсифікували промислово-торговельну діяльність у старих містечках , або ж давали початок новим містам . У випадку Нагуєвичів вони творили логічний ланцюг : свобода промислової діяльности не мислилася поза містом , а місто – поза маґдебурзьким правом . Уважають , що Нагуєвичі остаточно не стали містом через спротив частини його мешканців поширенню міського ( маґдебурзького ) права на все село , бо це означало б накинення на них панщини та інших обов ’ язків щодо війта . Тому влада вдовольнилася створенням псевдомаґдебурґії 18 .
Прихід нових часів зменшив роль солеваріння як містотворчого чинника . На час приєднання руських земель Речі Посполитої до Габсбурзької монархії місцевий соляний промисел занепав , у 1818 р . офіційний видобуток солі взагалі було припинено , проте місцеві селяни нелеґально виварювали сіль для власних потреб і на продаж аж до Другої світової війни 19 .
48