Примітки
3
Галицько-руські народнї приповідки. Зібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко, т. 2, кн. 1, Діти – Кпити, Львів, 1907, с. 25 [= Етнографічний збірник. Видає етнографічна комісія Наукового Товариства імени Шевченка, т. 23 ]. Подібний сюжет використав в автобіографічному оповіданні « Сільські звіздарі » галицький письменник Стефан Ковалів( 1848 – 1920); він описує часи свого дитинства у дрогобицькому селі, тому його оповідь можна достосувати й до часів і місцевости Франкового народження. В оповіданні двоє сусідів – сільський господар і німець-коваль – змагаються, хто точніше визначить годину. Селянин робить це за зорями та довжиною тіні від сонця, коваль – за механічним годинником, який висить у нього вдома на стіні. Коваль незмінно програвав і щоразу мусив поправляти на годиннику ваги. В оповіданні детально викладено селянські способи орієнтуватися в часі, й коли дорослий уже автор розповідає про них фаховому астроному, той визнає їх слушність. Див.: Стефан Ковалів, Твори, Київ, 1958, с. 270 – 328.
4
В автобіографії Франко писав, що його батька звали Яцем( Яковом), « ковалем з Гори( так зоветься присілок чи слобода, де я родився)» [ 49: 240 ]. У поемі « Історія товпки солі » Франків герой, який уособлює його самого, на запитання старого селянина, звідки він, відповідає: « Я здалека. В Самбірщині, в Підгір’ ю / є Слобода, присілок. Довгий час / там жив отець мій, там і вмер » [ 4: 401 ]. Назву « Слобода » або « Війтівська гора » вживали в околиці Нагуєвичів іще й по Франковій смерті – див.: Володимир Кузьмович, « З юних літ Франка », Новий час, 1928, 2 травня, № 30( 239), с. 8 – 9.
5
Момент, коли частка міського населення вперше перевищує 50 %, уважають ключовим критерієм(« порогом ») модернізації( threshold of modernization). Див.: Karl Deutsch, « Social Mobilization and Political Development », American Political Science Review, September 1961, 55, 3, с. 495; використання цього критерію в українському випадку див.: Bohdan Krawchenko, Social Change and National Consciousness in Twentieth-Century Ukraine, 1987, Downsview, Ont., с. 178.
6
Fischer та інші, ред., Europäische Wirtschafts- und Sozialgeschichte, с. 40 – 41; Paul M. Hohenberg, Lynn Hollen Lees, The Making of Urban Europe. 1000 – 1950, Cambridge, Mass., London, England, 1985, с. 7 – 9, 106 – 107; Paul Bairoch, Jean Batou, Pierre Chèvre, La population des villes européennes. Banque de données et analyse sommaire des résultats 800 – 1850, GenПve, 1988, с. 253 – 259, 267, 272.
7
Про це детальніше в розділі « Франко та його Борислав ».
8
Для прикладу: на тих українських землях, які відійшли від Речі Посполитої до Російської імперії, відсоток міського населення на початку XIX століття( 5 %) був удвічівтричі нижчим порівняно з серединою XVII століття( за різними оцінками, від 10 до 15 %)( Krawchenko, Social Change, с. 6). Не тільки маловідомі міста, але й « мати міст руських » Київ, що в ранньому середновіччі входив у десятку найбільших міст світу, на початку XIX ст. виглядав радше як велике село( Michael F. Hamm, Kiev. A Portrait, 1800 – 1917, Princeton, NJ, 1993, с. 21; Hohenberg, Lees, The Making of Urban Europe, с. 11).
9
David R. Brower, « Urban Revolution in the Late Russian Empire », у виданні: Michael F. Hamm, ред., The City in Late Imperial Russia, Indiana, 1986, с. 319 – 353; Patricia Herlihy, « Ukrainian Cities in the Nineteenth Century », у виданні: Ivan L. Rudnytsky, ред., Rethinking Ukrainian History, Edmonton, 1981, с. 152; Robert E. Johnson, « Peasant and Proletariat: Migration, Family Patterns, and Regional Loyalties », у виданні: Ben Ekloff,
452