Cила літературного генія
Цю ж розповідь годилося б закінчити міркуваннями про те, якими могли бути довготривалі наслідки діяльности і творчости молодого Франка. Щоб уникнути спекуляцій, звернімося до тогочасних джерел, передусім – до листування, щоденників і мемуарів – тих документів доби, що передбачають найбільшу міру відвертости. Почнімо зі спогадів Корнила Устияновича, надрукованих у 1884 р. У перші роки після запровадження автономії та полонізації краю, розповідав він, у галицько-руському таборі запанував загальний песимістичний настрій: « Не наша сила, не наша сила »; « Не наша сила, спасаймося ». Під впливом цього настрою Устиянович виїхав на провінцію, і з таким самим тяжким почуттям через дев’ ять років, ближче до середини 1880-х рр., приїхав до Львова. Там його висміяли приятелі: « Та ж ти зовсім не знаєш, що за тих дев’ ять літ, як тебе тут не було, зробилося!».
І се у Львові, неначе у головній квартирі, переконався я, що наша справа по цілій лінії поступила бистро наперед. Поступила она на леґальній дорозі, поступила не безплодними демонстраціями, не самим ворогованням против ляхів або правительства, а витревалою працею людей таланту і пожертвовання. Старанєм наших людей прийшли ми вже до того, що майже всю науку світа можемо діставати в язиці ріднім. Підховались нові літературні таланти, появилися повісті, яких у нас ще не бувало(« Boa Constrictor » Ів. Франка), зросла драматична словесність, збагатіла наша музика, словар Євгенія Желехівського виказує богатство нашої мови. <...> Я переконався, що єсть нам чим похвалитись, єсть ким повеличатись, єсть кого ушанувати 1.
Про подібні позитивні зміни розповідав у 1886 р. Олександр Кониський. Як і Устиянович-молодший, він застосовує для оцінки зрушень часову перспективу:
409