Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 360
Частина друга. Франко та його суспільство
них Франко почасти діяв на якійсь спільній ділянці: з лідером австрійських
соціял-демократів Віктором Адлєром – як соціяліст, із польською поетесою
Елізою Ожешковою – як літератор, з політиком, пізніше чехословацьким
президентом Томашем Масариком – як національний ідеолог, нарешті,
зі своїм наставником Михайлом Драгомановим – як ідеолог власне
українського націоналізму.
Віктор Адлєр був із походження єврей, і навіть шлюб із дружиною
Еммою брав за єврейським ритуалом. Однак усі їхні троє дітей вже були
вихрещені. З цього приводу Віктор Адлєр любив повторювати слова Гайн
риха Гайне, що «Der Taufzettel ist das Entrébillet zur europäischen Kultur». Як
і багато інших молодих євреїв із їхнього покоління, Віктор й Емма Адлєри
були захоплені соціялізмом – зокрема через те, що він обіцяв визволення
не тільки робітникам, але і євреям. Єврейські ліві інтелектуали вважали
себе носіями просвітництва, покликаними вивести євреїв із домодерного,
традиційного суспільства. Віктор Адлєр у розмовах із найближчими
друзями висловлював свої погляди в антисемітській і навіть расистській
формі – на превелике роздратування дружини 85 .
Еліза Ожешкова була alter ego Франка між поляками – першою
польською письменницею, яка систематично і з глубоким розумінням
трактувала єврейські сюжети. У єврейській історії та культурі вона
бачила дивовижну схожість із долею польської нації. У її творах, як і у
Франкових, багато прикладів дуже приязного опису євреїв (моралістичний
і дидактичний тон авторки посилює схожість). Як і молодий Франко,
Ожешкова заперечувала практичну вартість сіонізму, вважаючи, що
тільки асиміляція євреїв може найуспішніше усунути напруженість у
їхніх стосунках із неєвреями, та ще й – на відміну від Адлєра – виступала
проти навернення євреїв у християнство. Втім, асиміляцію вони розуміли
по-різному: для Елізи Ожешкової це мала бути національна асиміляція,
тобто інтеґрація євреїв у польську націю. Вона заперечувала євреям право
називатися окремою нацією на тій підставі, що вони не мають власної
національної мови 86 .
Томаш Масарик, як і Франко, народився в селі й змалку чув історії
про те, що євреї додають у свої паски християнську кров. До кінця життя
він, за власним визнанням, так і не переборов певних антиєврейських
упереджень, поширених серед простолюду. Однак його велич полягала в
тому, що попри ці упередження він залишався принциповим противником
антисемітизму. 1900 р. він узяв голос на захист єврея, звинуваченого в
ритуальному вбивстві, й написав книжку зі спростуванням казки про
360