Частина друга. Франко та його суспільство
євреїв. Стаття мала замовний характер і весь її пафос був спрямований на заперечення поширеного образу Франка як філосеміта 8. Другою була стаття, надрукована вслід за 100-річним ювілеєм Франка в журналі американських проґресивних євреїв « Vorwärts ». Її автор на прикладі Франкових повістей із « бориславського циклу », введених до шкільних програм, намагався довести, що радянський уряд цілеспрямовано поширював антисемітизм серед молоді. Франка названо « гайдамакою і правдивим спадкоємцем Хмельницького та Ґонти, що в своїх творах провіщав погроми і знищення жидів », « паскудним погромником », і поставлено на одну дошку з « гайдамакою Нікітою Хрущовим, в жилах якого кипить нечиста кров Богдана Хмельницького » 9.
Кожна з цих двох статтей відображає крайню точку у широкому спектрі оцінок Франкового ставлення до євреїв – від щирої юдофілії до радикальної юдофобії. Ця двозначність у трактуванні його поглядів увиразнилася після падіння в Україні комуністичного режиму. Відколи зникла цензура, надруковано й скоментовано більшість Франкових текстів, у яких виразно проступає його прихильне ставлення до євреїв та до сіонізму( див. « Мозаїку »). З іншого боку, дістала нове дихання і тема « Франко як антисеміт »: у публікаціях про « шкідливість євреїв » в Україні можна зустріти поклики на Франка як на класика цієї теми 10. Обидва погляди побудовано на вибірковому читанні Франкової спадщини 11 – з тією різницею, що у другому випадку публікації мають ще й характер погано замаскованих політичних маніпуляцій 12.
Питання « був чи не був Франко антисемітом » 13 – важлива, але тільки одна частина теми « Франко та євреї ». Не менш важливо показати, як він у своєму ставленні до євреїв констрюював межі уявленої спільноти, що її називав своїм « народом ». Франкове життя припало на часи, коли євреї зазнавали сильної трансформації. Вона затирала старе ототожнення євреїв з іудаїзмом і розмивала значення єврейської ідентичности. За нових обставин « єврей » перестав бути тільки самоозначенням. Він був іще й ідентичністю, яку на значні групи людей, переважно засимільованих євреїв, накидали ззовні. Ставлення до єврейського питання визначало межі власної ідентичности. Тому дискусії навколо того, « хто є євреєм » – а особливо, хто є « добрим євреєм », – говорили не так про євреїв, як про самих дискутантів.
338