Частина друга. Франко та його суспільство
Одинокий довготривалий слід із численних любовних романів Франка можна найти у його багатій літературній спадщині. За винятком Наталі Чапельської, кожній зі своїх захоплень Франко присвятив хоча б один вірш. Окремі фраґменти зі своїх стосунків з жінками він використав як основу для написання оповідань(« На дні »), циклу поезій « Картки любові » та, правдоподібно, збірки « Зів’ яле листя », вершини його поетичного таланту.
У « колективному портреті » Франкових наречених впадає в око одна спільна риса: всі жінки, з якими він мав стосунки, ніби за помахом чарівної палички відкривали в собі менші чи більші літературні таланти і ставали авторками та дописувачками до видаваних ним журналів. Це не означає, що для Франка жінка-літераторка була ідеалом. Радше Франків вибір диктувався тодішніми суспільними обставинами: літературна робота, за його словами, « для нинішньої женщини образованої – єдиний заробок, котрий при тім запевнює їх поважне ім’ я, узнанє в товаристві і не робит її невільницею ». До того ж, уважав він, література не є заняттям вибраних. Досвід европейської жіночої літератури, де за декількома винятками, всі жінки-письменниці були, на думку Франка, талантами невеликими, показував, що кожна освічена жінка у Галичині може стати письменницею і тим відкрити собі шлях до незалежности [ 48: 134 ]. Не дивно, що коли у 1884 р. стала мова про видання жіночого альманаху, що мав би об’ єднати жінок-письменниць з Австро-Угорської та Російської імперій, ініціятор цієї ідеї Наталя Кобринська вибрала Франка на редактора цієї збірки 70.
Під впливом Франка більшість жінок ставали його alter ego – мірою свого таланту, енергії й темпераменту. Вони не лише писали вірші, але й займалися суспільною працею на « народній ниві ». Ольга Рошкевич збирала матеріяли про життя місцевих селян та робітників і належала до однієї з перших жіночих організацій у Галичині. Її сестра Михайлина теж пробувала свої сили в літературі й брала участь у декількох Франкових виданнях. Юлія Шнайдер друкувалася у львівській « Pracy » і писала вірші для і про робітників 71. Климентина Попович разом із Франком надавала допомогу робітникам-страйкарям у Львові 72. Тому не буде жодним перебільшенням сказати, що всі Франкові стосунки з жінками у 1876 – 1886 рр. були чимось більшим, аніж любовними пригодами. На свій спосіб, вони поширювали сферу нового суспільного етосу і нових політичних постав, вироблену першими українськими соціялістами.
Одним з елементів цього етосу була прозорість стосунків. Франко не приховував від своїх коханих інших романів. Ользі Рошкевич він розповідав,
324