Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 305
У
житті кожного поета жінки займають особливо важливе місце.
Як писав Тадеуш Бой-Желєнський, кожен поет, заки стане
мужем, має стати мужчиною. А тому у кожного з них є щось
від Распутіна 1 . Франко не був винятком. Він був повен любові до
жінок, і ця любов часто служила джерелом його поетичного натхнення.
Характерним є діялог між Франком і Наталею Кобринською:
Кобринська: «Ви в мене любуєтесь?»
Франко: «Я не тільки у вас, але в багатьох. Мушу, щоб писати люб[овні]
поезії».
Цей діялог відтворив у своїх записках Василь Щурат, який збирався
писати спогади про Франка та його жінок. Із цієї затії залишився список
Франкових «любок». Він нараховує вісім прізвищ 2 . Либонь, цей список
неповний, і в ньому бракує щонайменше ще трьох імен.
Франкознавство зупинялося на історії його стосунків із тими трьома
жінками, кого мав на увазі Франко у своїй поезії «Тричі мені являлася
любов...» [2: 161–162]: Ольгою Рошкевич, Юзефою Дзвонковською і
Целіною Зиґмунтовською. До них часто додавалася історія Франкового
шлюбу з Ольгою Хоружинською 3 . На другому плані виникали фігури двох
молодих українських поетес, що їх він упровадив у світ літератури – Юлії
Шнайдер і Климентини Попович, а також Наталі Кобринської, співпраця
з якою привела до появи у Галичині феміністського руху. І вже зовсім у
тіні залишалися інші, не введені в канон франкознавства, бо стосунки з
ними представляють досить незвичний образ Франка – образ, що не цілком
надається на глорифікацію і беатифікацію, а проте представляє його як
живу й симпатичну особу.
305