Частина друга. Франко та його суспільство
Дрогобич на початку 1880-х зовсім уже не був провінційним і заспаним містом, як за часів Франкового навчання у місцевій школі та гімназії. Це була столиця промислового району, яка інтенсивно розбудовувалася. Серед інших галицьких міст Дрогобич відрізнявся, зокрема, як один із центрів малочисельного, але динамічного соціялістичного руху. У 1880 / 1881 рр. редакція « Pracy » розпочала т. зв. вічеву кампанію – серію робітничих мітинґів у Львові, що мали привести до утворення польсько-української робітничої партії. Відгукнулися на цей захід і в Дрогобичі 60. Приблизно у тому ж часі, як випливає з поліційних донесень, тут поширювався Франків « Катехізм » і польські соціялістичні видання 61. У Дрогобичі Франко записав пісню місцевої єврейської бідноти( капцанів), яка виявляла проблиски того, що можна було б назвати « класовою свідомістю », – а принаймні показувала їхнє відчуження від світу єврейських багатіїв 62. Про пробудження свідомости серед робітників твердив й анонімний кореспондент « Pracy » 63. Іґнацій Дашинський згадував у своїх спогадах, що на початку 1880-х років він зустрів у Дрогобичі декількох освічених місцевих єврейських робітників; один з них навіть дописував до соціялістичних газет у Відні 64.
Іншою особою, з яким Франко і Дашинський зійшлися дуже близько у Дрогобичі, був міський архітектор Едмунд Лєон Солєцький. Ліберал за переконаннями, він був непримиримим критиком місцевих стосунків й особистим ворогом декількох великих підприємців 65. Навколо Солєцького у середині 1870-х років склалася група місцевої інтеліґенції, що ставила собі за мету « вреґулювати бориславські стосунки ». Ця група ввійшла у сильний антагонізм із « семітсько-єзуїтською державою короля Герша »( Ґольдгамера). Зокрема, Ґольдгамер звинувачував Солєцького і товаришів у « соціялістичній демагогії » 66.
Від перших місяців переїзду у Нагуєвичі Франко брав участь у діяльності невеликого соціялістичного гуртка у Дрогобичі. Залишається неясним, чи Франко створив новий гурток, а чи просто ввійшов у наявне соціялістичне середовище. З певністю можна сказати, що цей гурток мав інтернаціональний характер: до нього входили робітники, селяни, гімназіяльна молодь і місцева інтеліґенція усіх трьох національностей 67. Подібні нелеґальні гуртки виникли й у інших галицьких містах – передовсім у Львові, але також і в Дублянах, Перемишлі, Станиславові. Всі вони підтримували зв’ язок між собою 68. Що, однак, відрізняло дрогобицький гурток від інших – це активні контакти з місцевим селянством, найперше з молодими активістами з Волі Якубової і Добрівлян. Читальняна молодь підтримувала також зв’ язок із Едмундом Солєцьким, який після Франкового повернення до Львова заснував у
290