Частина друга. Франко та його суспільство
Етнічна строкатість робочої сили заважала розвинути внутрішню солідарність, що « покривала б усіх робітників і змушувала їх діяти одностайно » 30. Коли у Бориславі й траплялися випадки групової солідарности, то радше за етно-релігійною, аніж класовою ознакою: єврейські робітники змовлялися між собою і добивалися вищої платні у неділю та християнські свята, коли більшість українських і польських селян відмовлялися працювати 31.
За Бориславом закріпився образ « єврейського господарства » – на відміну від видобутку нафти в інших місцевостях Галичини( Слободі Рунґурській Станиславівського повіту та Бібрці Кросненського повіту), де домінував польський капітал. У 1873 р. у Бориславі нараховувалося 779 дрібних підприємців-євреїв. Євреями були й власники найбільшої озокеритної фабрики і фірми « Ґартенберґ та Ґольдгамер », яка 1870 р. заклала у Бориславі першу велику нафтову компанію 32. Сама єврейська спільнота була далека від однорідности. Підприємці становили лише один її полюс, другий, протилежний, займали декілька тисяч робітників. Між цими двома полюсами розміщалися наглядачі, касири, власники корчем і робітничих нічлігів. З огляду на часті й несподівані повороти фортуни, окремі особи могли підніматися й опускатися суспільною драбиною відносно легко 33. Окрім того, існував численний єврейський люмпен-пролетаріят, пострах Борислава – т. зв. « кочиніри »(« кучиніри », « kuczynierze »), яких часто наймали місцеві підприємці, щоб тероризувати непокірливих робітників або конкурентів 34.
Деморалізація – одне з ключових слів, яким описували стан робітничих відносин у Бориславі. Старе патріярхальне життя зникло, і то назавжди – а разом із ним і ті моральні обмеження, які воно накладало на колишніх мешканців галицького села чи штетла. Тяжка і небезпечна робота, з одного боку, та атмосфера насильства і легкої доступности дешевих розваг, із другого, витворювали норми поведінки, за яких не те що чесність, тверезість, а навіть саме життя цінувалися дуже мало. Що, однак, залишилося від старого укладу – це захисна потреба самоприниження. « Один-єдиний крейцер, одна цигарка чи навіть добре слово перетворює їх на слухняних рабів. Результатом такої запобігливости є страшне самоприниження, що вражає кожного, хто не звик до цього. Вас усупереч вашим протестам поцілують у руку, впавши на коліна; а коли ви підете далі, то ще довго чутимете за своєю спиною слова вдячної молитви за небачену щедрість », – писав австрійський соціял-демократ про селяно-робітників Борислава у 1890-х рр. 35
282