Частина друга. Франко та його суспільство
безперечним лідером у формуванні української літературної мови, як у Галичині, так і на всьому ареалі потенційної української нації. Як основу він використовував селянську говірку, але постійно збагачував її словами та формами, властивими для « високої » німецької, російської і польської мов. Результат не завжди подобався сучасникам – але існувало щось на зразок загального консенсусу-здивування, що цією селянською мовою можна писати твори такої вивершеної форми і змісту 113. Це було почуття, яке разом з інтеліґенцією розділяли і русько-українські селяни, як в Австро- Угорській, так і Російській імперії. Слухаючи цю мову, повну абстрактних понять, вони, уроджені під селянською стріхою, почувалися не у вишиваних селянських сорочках, а ніби в « німецькому » вбранні 114.
У тому сенсі Франкову діяльність з часу його навернення на українство і радикалізм можна охарактеризувати простою метафорою: він скинув із себе свій німецький фрак і вдягнув його на селянські плечі, щоб надати їм відчуття власної гідности.
274