Австрійська Галичина: рух без змін, зміни без руху
На карті світу є такі місця, де програєш уже через те, що народився саме тут. У XIX ст. австрійська Галичина була одним із них. Той, хто хотів собі багатства і слави, чи бодай просто спокійного й хоч трохи заможного життя собі та своїй сім’ ї, найперше мусив виїхати звідси. Якби галицькі предки Карла Маркса та Зиґмунда Фройда – якщо обмежитися тільки двома прикладами – назавжди залишилися в цьому краї, світ навряд чи щось почув би про їхніх геніяльних нащадків 1.
Галичина належала до тих східноевропейських країв, яким ані велика територія 2, ані природні багатства не трансформувалися у суспільне багатство. Найбільший край австрійської частини Габсбурзької монархії був водночас найупослідженішим: у 1880 р. тут, на 26,1 % її території з 26,9 % її населення, було розміщено лише 9,2 % її промислових підприємств 3. Наприкінці XIX ст. на 1000 мешканців Галичини припадало лише 8 осіб, які мали річний прибуток 600 і більше ґульденів( для порівняння: у Богемії цей показник становив 28, а у Нижній Австрії – 99) 4. Більшість населення Галичини( близько 80 %) жила з екстенсивного і малопродуктивного сільського господарства – стверджують, що це був один із найвищих показників в Европі. Галичина пасла задніх і в двох найважливіших показниках цивілізаційного розвитку: смертности( 36,4 ‰ у 1882 р.). і неписьменности( 76,79 % у 1880 р.; тут вона ділила свою сумнівну славу з сусідньою Буковиною та балканськими краями Австро-Угорської імперії) 5.
1888 р. польський економіст і підприємець Станіслав Щепановський надрукував книжку, назва якої – « Галицькі злидні » – правила Галичині за візитівку в усій Европі. Він вирахував, що пересічний галичанин працює за чверть, а їсть за половину европейця 6. Окрім « галицьких злиднів », знані були « галицькі вибори » як символ політичної корупції та зловживання
27