Австрійська Галичина : рух без змін , зміни без руху
На карті світу є такі місця , де програєш уже через те , що народився саме тут . У XIX ст . австрійська Галичина була одним із них . Той , хто хотів собі багатства і слави , чи бодай просто спокійного й хоч трохи заможного життя собі та своїй сім ’ ї , найперше мусив виїхати звідси . Якби галицькі предки Карла Маркса та Зиґмунда Фройда – якщо обмежитися тільки двома прикладами – назавжди залишилися в цьому краї , світ навряд чи щось почув би про їхніх геніяльних нащадків 1 .
Галичина належала до тих східноевропейських країв , яким ані велика територія 2 , ані природні багатства не трансформувалися у суспільне багатство . Найбільший край австрійської частини Габсбурзької монархії був водночас найупослідженішим : у 1880 р . тут , на 26,1 % її території з 26,9 % її населення , було розміщено лише 9,2 % її промислових підприємств 3 . Наприкінці XIX ст . на 1000 мешканців Галичини припадало лише 8 осіб , які мали річний прибуток 600 і більше ґульденів ( для порівняння : у Богемії цей показник становив 28 , а у Нижній Австрії – 99 ) 4 . Більшість населення Галичини ( близько 80 %) жила з екстенсивного і малопродуктивного сільського господарства – стверджують , що це був один із найвищих показників в Европі . Галичина пасла задніх і в двох найважливіших показниках цивілізаційного розвитку : смертности ( 36,4 ‰ у 1882 р .). і неписьменности ( 76,79 % у 1880 р .; тут вона ділила свою сумнівну славу з сусідньою Буковиною та балканськими краями Австро-Угорської імперії ) 5 .
1888 р . польський економіст і підприємець Станіслав Щепановський надрукував книжку , назва якої – « Галицькі злидні » – правила Галичині за візитівку в усій Европі . Він вирахував , що пересічний галичанин працює за чверть , а їсть за половину европейця 6 . Окрім « галицьких злиднів », знані були « галицькі вибори » як символ політичної корупції та зловживання
27