Частина друга. Франко та його суспільство
Найперше варто відзначити, що і Добрівляни, і Воля Якубова мали репутацію « революційних сіл » задовго до Франка. Воля Якубова була місцем селянських виступів 1819 і 1843 рр. 51, а Добрівляни відзначилися тим, що після запровадження автономії місцева громада по-своєму зрозуміла ідею самоврядування і цілих шість років, з 1867 по 1873 р., жила і чинила громадський суд не за австрійськими законами, а за власним звичаєвим правом, « по справедливості за божими заповідями » 52. Це були великі села: у Добрівлянах жило 1600, у Волі Якубовій 1000 мешканців 53. Більшість господарів( у випадку Добрівлян – майже дві третини) прогодувати себе і свою сім’ ю з власної землі не могли й мусили шукати додаткових заробітків. Ними було ткацтво і візництво. Селяни возили свої товари і дрогобицьку сіль не лише до навколишніх сіл, але й на ярмарки до Дрогобича, Самбора, Стрия, а окремі аж до Львова та на Закарпаття, Буковину та Угорщину [ 44 / 1: 502 – 504 ]. У кожному разі, місцеві селяни частіше бували у місті, більше бачили світа, охочіше посилали дітей до школи і навіть у гімназії, а тому були готові сприймати нові ідеї. Обидва села, а особливо Добрівляни, наприкінці XIX – на початку XX століття весь час вели перед у національнім, політичнім і освітнім русі – а часом, на думку галицьких радикалів, вони вже аж занадто повертали вліво 54.
Наприкінці 1870-х – на початку 1880-х років Добрівляни стали « Меккою » для молодих галицьких соціялістів і народовців. Це сталося завдяки місцевому парохові о. Антонові Чапельському. Замолоду він належав до групи т. зв. « ранніх обрядовців » – греко-католицьких священиків-реформаторів, які, серед іншого, ставили собі за мету ширення просвіти серед народу і які формували своєрідний осередок між Самбором і Дрогобичем. На початку 1880-х років, вже у дуже зрілому віці, о. Чапельський усе ще мав репутацію « поступового священика ». Про його « поступовість » говорить факт, що він не боявся приймати у себе вдома Франка, Павлика та молодого польського соціяліста Іґнація Дашинського( двох останніх він навіть переховував у себе від жандармів) 55. Ці ж риси успадкував його син Іван, молодший приятель Франка по дрогобицькій гімназії, який перейняв від батька парафію 56. Завдяки Чапельським Добрівляни були місцем, куди приїжджала молода русько-українська інтеліґенція. Зокрема, тут часто зупинявся Франко. У родині Чапельських живе спогад про те, що Франко під час одного з таких побутів навіть думав одружитися з дочкою старшого отця. У 1880-х рр. у Добрівлянах учителювали також дві інші наречені Франка – Ольга Білинська та Юлія Шнайдер( Уляна Кравченко). До них навідувався Франків найближчий приятель і двоюрідний брат Білинської
258