Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 170

Частина перша. Франко та його часи Програмово же «Слово» докоряло «Другові» за космополітичність (на його сторінках більше пишеться про «Париж, Варшаву, Висбадень, Жорж Санд и др.». «О русскихъ князяхъ, о славней нашей минувшости, не упоминается въ “Друз∆” ни словомъ») і за «многоязычіє» (редакція журналу не знає навіть, як написати «такое святеє слово, якъ – русскій»). У дискусії з «Другом» «Слово» воліло приймати поставу ображеної гідности: «на грубые, неприличные, съ правдою несходные оскорбленія малолетных юношей остаеть только отв∆тъ: н∆хай мальчики забавляются!» 96 . Виступи Павлика та його друзів виконували важливу роль: вони творили нові дискурсивні поля, що їх раніше у галицько-руській публіцистиці не було. Провокативно-образливий тон змушував опонентів брати слово на свій захист. Тим самим вони збільшувати число текстів про характер і завдання літератури, а скандал, що супроводжував ці публікації, неминуче привертав увагу місцевої читацької публіки до цих питань. Опріч критики, Павлик пробував творити позитивну програму. 12 (24) червня на музично-декламаторському вечорі з нагоди 33-ї річниці смерти Маркіяна Шашкевича він виголосив доповідь «Про потребу ет­ нографічної роботи в Галичині». Доповідь багато в чому повторювала а