Розділ 7. Великий перелом
Юліан Охоровіч( 1850 – 1917) був одним з основоположників психології, філософом, літератором та винахідником. Становлення Охоровіча як науковця проходило в університетах Варшави та Ляйпциґа. У Варшаві він уславився як один з ініціяторів публіцистичної кампанії « боротьби молодої преси зі старою »( 1868 – 1875); сам він поруч зі Свєнтоховським був одним із лідерів варшавського позитивізму та його головним теоретиком. У 1875 р., по завершенню докторату в Ляйпциґу, він нав’ язав контакт із Львівським університетом, де йому запропонували посаду приватного доцента психології та філософії природи. Охоровічеві лекції були незмінно популярні, а його самого студенти дуже любили 35. На ідейне формування Франка він вплинув саме тоді, коли тому настала пора зміцнитися теоретично. В останні роки свого університетського навчання він, за власним визнанням, користав головно з лекцій Охоровіча [ 48: 213; 49: 246 ].
Охоровіч впровадив Франка у філософію позитивізму. Влітку 1879 р. суперечки про соціялізм і дарвінізм тривали на його університетських заняттях аж два тижні( Франко був їх учасником). Університетська влада дивилися недобрим оком на його позауніверситетську діяльність. Сучасники твердили, що Охоровіч не готувався до лекцій, думаючи, що вистачить самого натхнення. Тому його виклади були поверхові. Це відчувала студентська молодь, а неприязна йому професура вжила це як арґумент, щоб не дати йому посади в університеті 36. Охоровіч не дістав обіцяної промоції на посаду професора і в 1882 р. змушений був покинути Львівський університет і саме місто.
Натомість Лєон Білінський( 1846 – 1923) був утіленням професорської сумлінности і добропорядности. Відомий економіст, він габілітувався працею про теорію Мальтуса і Рикарда й був одним із перших викладачів у Львівському університеті, що перейшли на польську мову. Білінського залічувано до економічної школи, яку в Німеччині називали « соціялістами з катедри »; він був членом організації німецьких економістів, заснованої у 1873 р. в Айзенаху під гаслом прагнення до суспільних реформ 37. Феномен швидкого висунення Франка наприкінці 1870-х – на початку 1880-х років на позицію провідного теоретика галицького соціялізму до кінця не можна зрозуміти, якщо не взяти до уваги вплив Білінського. Принаймні, у своїй пізнішій публіцистиці на економічні теми Франко засвідчив свою повагу і шанобливе ставлення до праць Білінського [ 44 / 1: 338; 44 / 2: 432 ].
Франко продовжував ще вчитися у зимовому семестрі 1879 / 80 роках. І знову його улюбленим професором залишався Охоровіч – йому належало три з п’ яти курсів, на котрі Франко записався 38. Але ще до закінчення
157