Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота Prorok_u_svoii_vitchyzni_Franko_ta_ioho_spilnota_1 | Page 15
Вступ. Мікроісторія макролюдини
Нефахівцям не обов’язково зазирати у цю частину – хіба що їх зацікавлять
деталі дослідницької кухні.
Коротко про терміни. Впродовж усієї книжки вони вживаються у
строго нейтральному значенні, безвідносно – наскільки це можливо – до
ідеологічного обрамлення, яке набуває те чи інше поняття у публічних
дискусіях. Почнімо з націоналізму – одного з найобтяженіших ідеологічно
термінів. У цій книжці його вживано нарівні з іншими «ізмами»: соціялізмом,
лібералізмом, консерватизмом, фемінізмом – тобто як один із різновидів
ідеологій і модерних політичних рухів. Кожен «ізм» має схильність пе
ретворюватися на «азм». Але нас цікавить тут не стільки еволюція цього
руху, як його сутність. Під націоналізмом у цій книжці слідом за Ґелнером я
розумію ідеологію та політичний рух, головним організаційним принципом
якого є вимога тотожности етнічних і політичних кордонів 8 . Ця дефініція
зводить воєдино всі наявні типи націоналізму – ліберальний, інтеґральний,
державний, недержавних народів тощо – залишаючи публіцистиці
окреслення на зразок «проґресивний», «демократичний», «войовничий»,
«кривавий» тощо.
Іншою концепцією є «традиційне суспільство». Кажучи загально,
«традиція» покриває всю культурну спадщину, що її одне покоління пе
редає іншому. Її існування є конечною умовою функціонування кожного
суспільства. А тому кожне суспільство до певної міри є традиційним.
У цій книжці «традиційним суспільством» називається лише той тип су
спільства, де традиція передається від старшого до молодшого покоління
безпосередньо (через прямий особистісний контакт) й усно 9 . Таке означення
запобігає трафаретним спрощенням, дозволяючи уникати, скажімо, часто
поширеного ототожнювання традиційного суспільства з певною верствою
(скажімо, з селянством) або з певними конкретними матеріяльними
чи духовними виявами традиційної культури (одягом, піснями тощо).
Відповідно до пропонованого означення, традиційним може бути не лише
неграмотний селянин, але й вивчений ремісник, шляхтич та одружений
священик східнохристиянської церкви, як довго він дістає фахові знання
не через школу, гімназію чи університет, а через навчання від свого батька
чи досвідченого майстра за принципом «роби, як я» 10 . Згідно з тією
самою логікою, традиції можуть з’являтися і зникати, трансформуватися
відповідно до нових змін – але заким зміниться сам спосіб їх передачі, світ
залишається традиційним.
У протиставленні «традиційний/модерний» головну проблему ста
новить, однак, не перший, а другий компонент. Термін «модерний» є
дуже амбівалентним. Він має як часовий (модерний як щось, що відбулося
15