Частина перша. Франко та його часи
про селянське життя, яку йому підсунув Павлик, він страшно розлютився на її автора: « то мусить бути якийсь [ sic! – Я. Г.] свиня, коли му ся хоче таке лайдацьке, нендзне [ мізерне. – Я. Г.] житє описувати » 85. Повернувшись із Лолина, Павлик радив Франкові сказати своїй коханій, « най поскидає тото дрантє з голови, з лиця, з серця; і нехай схилиться трохи до люди – а ні, то пусти єї на сто вітрів, хочеш мати ляльку ». Поведінка і манери Франка дивували і дратували його: « А жаль, що [ Франко ] так опутаний думками нашої інтеліґенції: тай то коби хоть попович – але ні; ну, розбори тепер, відки се все? <...> Мені не був би такий жаль, якби він з аристократії – а так, гірко, і не знати, що то такого ». Франко на подібні приятелеві скарги відповідав: « Якби Ви побули довше межи интелигенцією, то бисьте так не злобили ся на неї » 86.
Павлик характеризував тогочасне греко-католицьке духовенство як « попівську шляхту », і йому дуже дошкуляло домінування шляхетської культури серед студентів-русинів, найпереконливішим доказом чого він уважав їхнє зверхнє ставлення до « брата свого меншого » – селянина. « Слово“ хлоп” смішить [ студентів. – Я. Г.] – а коби Ви бачили, який то іроничний сміх тих будущих“ просліпителів” <...>. Академики [ студенти. – Я. Г.] тримають хлопів за ніщо,“ биків”, як самі кажуть », « мужик <...>, то у них пониже пса », – писав Павлик у листах до Михайла Драгоманова у 1875 – 1876 рр. 87 Павлик не пише, чи був заражений почуттям зверхности до селян і Франко, але в кожному разі думка писати для селянства початківцевілітераторові не спадала. Павлик передає його слова, сказані ще на початку 1876 р.: « Я пишу для інтеліґенції, а для хлопа не гадаю » 88.
Молодечі плани Франка на момент закінчення навчання у Дрогобичі можна звести до кількох пунктів: він не мав наміру повертатися в село, він розраховував на кар’ єру гімназійного вчителя, він мріяв про літературну кар’ єру. Франко був певен, що не буде польським поетом. Але так само не мав він амбіцій стати поетом селянським. Його читацькою публікою мало стати освічене руське середовище з його специфічною квазишляхетською культурою. Заради успіху він готовий був догоджати салонним смакам цього середовища – про те, щоб самому формувати нові смаки чи нове середовище, йому не йшлося. Бажання творити одне й друге він відчує тільки в результаті глибокої ідейної революції, яка станеться з ним у перший рік по тому, як він покинув Дрогобич.
102