Руська земля на сході
ські еліти наприкінці XIII століття, коли тривали остаточні правки Галицько-Волинського літопису, перебрали ексклюзивно собі назву Русь.
Київ і Руська земля( у вузькому сенсі слова) поволі втрачали чільну роль, зокрема й через монгольську навалу, тому згадки про них у Галицько-Волинському літописі поступово зникають. Один із прикінцевих розділів літопису, панегірик волинському князеві Володимиру Васильковичу, засвідчує також занепад символічного значення Києва на політичній і культурній мапі нової Русі. У літописному переліку церков, які збудував за час свого князювання Володимир Василькович, немає жодної київської, хоча згадано храми у Володимирі, Перемишлі, Луцьку, Любомлі і навіть у Чернігові- за Дніпром. Очевидно, часи, коли ростовські бояри могли робити великі пожертви Києво-Печерському монастиреві( зафіксовані в Київському літописі під роком 1130), давно минули50. Мало того, саме київське духівництво тікало з міста. Серед тих, хто брав участь у похороні Володимира Васильковича, літопис згадує ігумена Печерського монастиря Агапіта- можливо, це свідчить про те, що він або перебрався на Волинь, або перебував там на момент смерти князя. Достеменно відомо, що за кілька років митрополит київський назавясди залишив катедральне місто і переїхав у північно-східну Русь. Із собою він забрав титул митрополита всієї Русі, що сприяло перенесенню назви Русь на Владимиро-Суздальське князівство. Ще раніше цей київський « бренд » привласнили галицько-волинські князі, і хоча відновлена Данилом у 1245 році потужна держава після його смерти розпалася, обидві частини колишнього Галицько-Волинського князівства зберегли руську ідентичність.
Руська земля на сході
Коли і за яких обставин назву Руська земля прийняли в північно-східній Русі та в чому полягали політичні основи й ідеологічне значення цього процесу? Важко, якщо взагалі можливо, дати точну відповідь на першу частину питання. Не викликає сумнівів лише те, що літописці північно-східної Русі, автори так званого Лаврентіївського літопису51, набагато
50Там само, с. 184. 51 Лаврентіївський список є, подібно до Іпатського, літописною компіляцією, яку починає « Повість временних літ », відтак оповідь переходить на історію північно-східної Русі й охоплює період до 1305 року. Найдавніший з відомих нині списків літопису створили 1377 року ченці Печерського монастиря в Нижньому Новгороді.
7-15-569 73