Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 75

Середина XIII - кінець XV століття напевно є найменш до­
слідженим періодом історії східних слов’ян. Однак саме з тогочасних по­
дій виростали дуже важливі тенденції етнокультурної історії регіону,
які, на думку більшости дослідників, привели до глибшої диференціяції
східнослов’янських етнонаціональних спільнот. Совєтські історики вважа­
ли, що саме в цей період припинила існувати єдина загальноруська народ­
ність і склалися три східнослов’янські. Розвиток сучасних національних
наративів порушує щодо цього періоду багато інших актуальних питань,
зокрема й особливо важливе - про те, як остаточний розпад Київської Русі
та посилення периферійних князівств уплинули на концепт руської єднос-
ти, посталий за київських часів: чи призвів цей процес до фраґментування
руської ідентичности, увиразнивши вже наявні натоді відмінності, а чи на­
впаки, не справив на неї відчутного впливу? Що сталося з відчуттям єднос-
ти руських еліт, коли Рюриковичі як клан утратили контроль над трикут­
ником Київ-Чернігів-Переяслав і вже не мусили піклуватися про спільну
вотчину? Щоб відповісти на ці питання, я розгляну зміни у трактуванні
концепції Русі та Руської землі як свого роду індикатор розвитку політич­
них, територіяльних і етнокультурних ідентичностей у регіонах, що за ки­
ївських часів рідко вважалися частиною Руської землі, але стали осердям і
опорою руської ідентичности в період роздроблення. Це Галицько-Волин-
ське князівство в XIII - на початку XIV століття і Владимиро-Суздальська
земля, розвиток якої ми простежимо до кінця XIV століття (залучую чи
також джерела з XV століття). Ці державні витвори не лише прийняли (у
тій чи тій формі) концепцію Руської землі, але також передали її у спадок
наступним поколінням як важливий складник системи політичних і куль­
турних цінностей.
55