і . Походження Русі
ходить з імперської російської історіографії , його було створено з метою відрізняти у рамках імперського російського наративу один історичний період від іншого ( себто київський від московського ). Він допомагав увиразнити відмінності між цими двома періодами « загальноросійської » історії , і в цій ролі його охоче прийняла українська історіографія , яка у XX столітті наполегливо намагалася вилучити історію Київської Русі з імперського історичного наративу . Нині термін « Київська Русь » використовують переважно на позначення держави , яку в X столітті створили князі з династії Рюриковичів і яка після монгольської навали в середині XIII століття остаточно розпалася на кілька окремих князівств . Перші відомі нам київські князі та члени їхніх дружин мали неслов ’ янські , а саме скандинавські імена : Рьорик ( Рюрик ), звідси й назва династії , Хельґі ( Олег ), Інґвар ( Ігор ), Хельґа ( Ольга ) тощо , тому є всі підстави вважати , що держава , відома сьогодні під назвою Київська Русь , була одним із багатьох « державотворчих » починань норманів у середньовічній Европі .
Імовірно , скандинавські правителі з ’ явилися в Києві десь наприкінці IX або на початку X століття і дуже скоро опинилися на чолі молодої держави . Влада Києва сягнула апогею наприкінці X - на початку XI століття за правління трьох найзнаменитіших руських князів : Святослава Хороброго , св . Володимира Великого і Ярослава Мудрого . Святослав правив у 945- 972 роках ( до 957 року реґенткою була його мати Ольга , перша християнка в династії ). Він здобув неабияку славу перемогами над сусідами Русі , війною з Візантією , але , попри слов ’ янське ім ’ я ( Святослав перший із князів-Рюриковичів називався не по-скандинавськи ), він не відчував міцного зв ’ язку з Руссю і , якщо вірити літописцеві , мав намір перенести столицю на Дунай . Святославів син Володимир правив у 980-1015 роках і з Києвом був пов ’ язаний куди сильніше . Він далеко розширив кордони держави і змінив її релігійно , ідеологічно та культурно , прийнявши близько 988 року християнство візантійського зразка . Син Володимира Ярослав , який правив ( із перервами ) від 1015 до 1054 року і возз ’ єднав Київську державу після періоду міжусобиць , дбав про розвиток християнської культури та книжности і прагнув зробити Київ справжнім « Царгородом на Дніпрі », а водночас воював із Візантією і дистанціювався від неї : саме за Ярославового князювання вперше Київську митрополію посів не грек , а уродженець Русі .
По смерті Ярослава в 1054 році щойно збудована імперія почала поступово розпадатися на дрібніші князівства , де владарювали численні Рюриковичі . У другій половині XI століття цей процес іще не сягнув піку , і старші Ярославові сини могли його до певної міри стримувати . На початку
14