Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 353

Доля Русі
який давав львівським русинам рівні права з поляками католицького ві­
росповідання, обґрунтовуючи це тим, що указ суперечив правам і привіле­
ям їхнього міста. Здавалося, що, навернувшись у 1709 році до унії, львівська
православна громада подолає заборону обіймати урядові посади, позаяк
ухвала Сейму 1699 року цілком певно Гарантувала таке право уніятам. Але
цей крок нічого не змінив. Віросповідання (а точніше, обряд) далі перешко­
джало львівським русинам отримувати урядові посади. Русинів, як і раніше,
називали «нацією» («паіїо») в королівських привілеях і постановах міської
влади. Така назва зазвичай залишала їх за межами польсько-католицької
більшости і, на їхню думку, тягла за собою дискримінацію. 1749 року руські
члени тоді вже унійного братства скаржилися, що магістрат, відмовляючи
їм у праві займати урядові посади, «відштовхує себе від нас, іменуючи нас
“нацією”, а не інкорпорованими в рівності зі собою»16. За іронією долі, дис­
кримінація, на яку нарікала руська громада Львова (до її складу входили як
містяни, так і шляхтичі), допомогла зберегти тривке почуття окремішньої
руської ідентичности, що її загрозливо швидко втрачали руські шляхтичі,
які не належали до релігійних братств.
Козаки виявилися тією верствою руського суспільства, яка чинила най-
стійкіший опір полонізації. Козацький провід другої половини XVII століт­
тя, як і раніше, вдавався до геополітичного балансування, стаючи час до часу
на бік то Речі Посполитої, то турків чи Криму, то Молдавії або, як-от г еть­
ман Петро Дорошенко, намагаючись перебрати на себе роль об’єднувачів
України обох берегів Дніпра. Ті, хто залишився жити в Речі Посполитій,
не покидали мрій про встановлення західного кордону козацької держави
вздовж ріки Случ, а себе вважали захисниками всієї руської нації. Проте
умови, на які польська влада погодилася 1658 року в Гадячі, залишалися
недосяжним ідеалом для нових поколінь козацьких провідників на тере­
нах Речі Посполитої. Попри те, що в лівобережній Гетьманщині козаки і
далі були потужною суспільною групою, стрімкий занепад козацтва на
Правобережжі зробив його у Речі Посполитій пережитком минулих часів.
Присмерк козацької могутности знам ен увало правління на Правобереж­
жі гетьмана Дорошенка. Не зумівши зберегти контроль над лівобережною
Гетьманщиною, він почав шукати виходу зі свого тяжкого становища в со­
16 Див.: Мирон Капраль, Національні громади Львова ХУІ-ХУІІІ ст. (Соціально-правові вза­
ємини), Львів, 2003, с. 153. Про руську громаду Львова наприкінці XVII - у ХУІІІ столітті
див.: там само, с. 131-157. Про привілеї руської громади Львова див.: Мирон Капраль, упор.,
Привілеї національних громад міста Львова (ХІУ-ХУІІІ ст.), Львів, 2000, с. 39-119.
341