Походження слов'янських націй Pokhodzhennia_slovianskykh_natsii_Domoderni_identy | Page 294

Московія рушає на захід
нувся назад до лінії московських рубежів перед 1654 роком. У перебігу тієї
експансії Росія змінила світ, але й докорінно змінилася сама6.
Після Переяславської угоди більша частина сучасних Україн и та Біло­
русі залишилася поза межами Московії. З вибухом російсько-польського
конфлікту 1654 року Білорусь перетворилася на поле бою між москов­
ською, польсько-литовською й українською козацькою арміями. Згідно з
умовами російсько-польських угод 1667 та 1686 років Річ Посполита збе­
регла контроль над усіма білоруськими землями, за винятком Смоленщи-
ни, яка відійшла Московії. Прямі контакти московитів із іншими східними
слов’янами часто обмежувалися тими русинами, які замешкували терито­
рію Гетьманщини, тепер залежної від Московії. Відносини царського уряду
з Гетьманщиною можна окреслити, скориставшись назвою статті Ганса-
Йоахіма Торке, як «шлюб не з любові»7. Цей вислів влучно означує при­
роду російсько-українських стосунків у другій половині XVII століття, по-
заяк «шлюб» двох сторін, проголошений у січні 1654 року в Переяславі, аж
ніяк не був щасливим і безхмарним. Спершу його затьмарила конкуренція
за Білорусь, а потім у козаків виникли обґрунтовані підозри, що цар «зра­
джує» їх із найгіршим ворогом - польським королем. І справді, 1656 року
між Московією та Річчю Посполитою було укладено Віденське перемир’я
коштом Гетьманщини. Проте козаки й далі вели війну з королем, уклав­
ши союз із двома протестантськими державами: Семигородом і Швецією.
Не можна сказати, що й Московія була щаслива зі своїм новим козацьким
партнером. Деякі впливові московські державні діячі, як-от керівник По­
сольського приказу у іббо-х роках Афанасій Ордін-Нащокін, уважали вста­
новлення протекторату над Гетьманщиною за помилку і натомість напо­
лягали, що треба покращувати відносини з Річчю Посполитою, відмовив­
шись від допомоги козацтву. Андрусівське перемир’я (1667), яке містило
положення про перехід Києва до складу Польщі, було переважно плодом
його порад і дій.
Хоча архітектори московської зовнішньої політики орієнтувалися то на
Гетьманщину, то на Річ Посполиту, сама Московія та її еліти дедалі більше
втягувалися в європейське політичне життя. Тим самим вони прочиняли
6 Про геополітичний вимір російської імперської експансії див.: John P. LeDonne, The Russian
Empire and the World, 1700-1917: The Geopolitics o f Expansion and Containment, New York -
Oxford, 1997.
7 Див.: Hans-Joachim Torke, «The Unloved Alliance: Political Relations between Muscovy and
Ukraine in the Seventeenth Century», у кн.: Ukraine and Russia in Their Historical Encounter,
c. 39-66.
20-15-569
28l