5- Творення руської нації
князівства Литовського) як територіяльну одиницю, що має користуватися однаковими правами та привілеями86. Інший дискурс, що його підтримували панегіристи, які славили руських князів, означував батьківщину цих князів територіями згаданих воєводств разом із Галичиною, тим самим відновлюючи пам’ ять про Галицько-Волинське князівство і закладаючи підвалини для майбутньої української ідентичности87. Проте є вагомі підстави вважати, що релігійна солідарність руської еліти в Речі Посполитій, якій дала поштовх тогочасна унійна полеміка, була суттєво міцнішою за солідарність, що ґрунтувалася на історичних і правових засадах.
Політичний струс, що його викликала церковна унія, консолідував еліти без уваги на їх територіяльне розміщення, політичну лояльність і культурні вподобання, змусивши їх грати на єдиному руському поприщі. Він також сполучив Львів, Острог, Вільно та Київ як чільні осередки спільного культурного простору. Той самий процес втягнув цілу гаму суспільних верств у церковно-політичне життя та полеміку на всіх руських територіях польсько-литовської Речі Посполитої. Князі Волині та Білорусі, церковні ієрархи, духівництво й ченці всієї київської митрополії, руська шляхта Польського королівства та Великого князівства Литовського, львівські та віденські містяни і, врешті-решт, наддніпрянське козацтво- всі ці групи населення взяли участь у одній великій дискусії, яка в кінцевому підсумку наділила їх почуттям спільної належносте й ідентичности. Такий соціально всеохопний характер релігійного дискурсу заохочував утвердження моделі ранньомодерної ідентичности, що ґрунтувалася на народі-нації як мовно-культурній цілісності. Спроби шляхти монополізувати право виступати від імені руської нації досягли тільки часткового успіху. Тісне зчеплення релігійної та етнонаціональної ідентичности перешкодило шляхті змонополізувати національну ідею на руських землях Речі Посполитої. Втім, релігійна дискусія містила в собі потенціял не тільки до консолідації різних верств руського суспільства, а й до внесення в нього розколу. В добу конфесіоналізації релігійний розкол міг призвести до національного. Ідея Смотрицького про об’ єднання « Русі з Руссю » шляхом створення руського патріярхату, яку пізніше підтримав Могила, не зматеріялізувалася в першій половині XVII століття і залишила чинною можливість виникнення двох руських націй- православної та унійної.
86Див.: Frank Е. Sysyn, « Regionalism and Political Thought in Seventeenth-Century Ukraine: The Nobility’ s Grievances at the Diet of 1641 », Harvard Ukrainian Studies 6( 1982), № 2, c. 171-185. 87 Див.: Яковенко, « Топос“ з’ єднаних народів”», с. 249-251.
2 2 2