Польсько-литовська Русь
спричинила Реформація. Останній представник Яґелонської династії, який правив Річчю Посполитою, прихильно ставився до цього руху, тому країна стала осідком лютеранства( що його прийняло герцоґство Пруське і перейняли міські жителі по всій польсько-литовській державі) та кальвінізму( до якого навернулося чимало представників шляхти), а також безпечною гаванню для різного роду релігійних дисидентів. Проте Річ Посполита також обернулася на головне поле битви між протестантством і католицтвом, коли те ступило на шлях церковної реформи. Увагу перших єзуїтів, які прибули до Речі Посполитої протягом 1560-х років, привернули не тільки кальвіністи, кількість яких зростала в середовищі католицької шляхти, а й православне руське населення, чиєї прихильносте тоді домагалися лідери протестантських конфесій. Локальне об’ єднання католицтва з православ’ ям у межах Речі Посполитої і на засадах, закріплених Флорентійською унією( 1439), здавалося одним із можливих способів зняти релігійну напругу між двома традиційними відламами християнства. Такий варіянт обстоювали прибічники Контрреформації, маючи на меті зупинити просування протестантства на схід і залучити під юрисдикцію Рима нових вірян, відшкодовуючи таким чином утрату пастви в Центральній Европі, яка перейшла на бік Реформації. Пропаґанда польських єзуїтів на підтримку об’ єднання виявилася дієвою: хай і не тільки завдяки їй, але під кінець століття православна ієрархія визнала ідею церковної унії, ба навіть звернулася до короля й Католицької церкви з проханням підтримати перехід православних русинів із-під омофору Константинополя під юрисдикцію Рима.
У Речі Посполитій православ’ я з релігії більшосте, яким воно було у Великому князівстві Литовському, перетворилося на віросповідання меншосте. Наступ Реформації та загальна конфесіоналізація церковного життя змушували його конкурувати на відкритому ринку релігійних ідей, де воно мало явно невигідні позиції. Православна церква втрачала еліту на користь як протестантства, так і католицтва, не дістаючи( майже) жодної підтримки від Константинополя чи Москви, не маючи освітніх закладів і потерпаючи від браку вишколеного дисциплінованого духівництва. Світила православ’ я, як-от князь Костянтин Острозький, не тільки одружувалися з інославками, а й підтримували зв’ язки з папськими нунціями, заграючи з ідеєю церковної унії. Мало того, владу православних ієрархів підважував рух за оновлення церкви, що його започаткували православні містяни, об’ єднуючись у релігійні братства. Замішання в середовищі ієрархів посилилося під упливом суперечливих ухвал, що їх видав константинопольський патріярх Єремія II, відвідавши Річ Посполиту наприкінці 1580-х
179