Кінець XVI- початок XVII століття, зокрема вісімдесят років між Люблінською унією( 1569) та початком повстання Хмельницького( 1648), зазвичай розглядають як окремий період історії Польщі, Литви, України та Білорусі. Якщо початковий пункт цього періоду не потребує коментарів, то кінцевий вимагає деяких пояснень. Козацьке повстання 1648 року на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким охопило більшість українських земель та чималу частину Білорусі. Воно струсонуло Річчю Посполитою куди сильніше за будь-які раніші виступи козаків, призвело до втрати чималої території та розпочало затяжну серію воєн, що зрештою спричинили занепад польсько-литовської держави. Крім того, на повстанні Хмельницького урвалася польсько-литовська експансія на схід, а натомість почався довгочасний наступ Московії на захід, що сягнув кульмінації зі вступом російських військ у Париж 1813 року. Втім, для нас важливішим є те, що повстання спричинило першу за кілька століть тривалу зустріч між московською та польсько-литовською Руссю, а відтак їх політичне об’ єднання. Повстання Хмельницького та його тривкі наслідки слід розглядати як результат узаємодії різних політичних, соціальних, релігійних і культурних чинників, що виникли після 1569 року. Цей самий період супроводжувався постанням нової ідентичности, яка суттєво вплинула на подальші процеси.
Польсько-литовська Русь
Після Люблінської унії на руських землях нещодавно створеної Речі Посполитої відбулися стрімкі політичні та культурні зміни. На Зиґмунті II Авґусті( 1548-1572), який зрежисував люблінське « поглинан
177