« Малоросія », « Малоросійський край », з напівофіційною назвою « Гетьманщина »). Проте влада першої поступово перебрала на себе визначення « Велика Русь », стосовно ж другої серед багатьох російських урядовців , ортодоксально налаштованих політиків і істориків сформувалась думка про те , що вона не мала навіть формального , не кажучи вже про юридичне , права називатися державою , – щось таке собі « не визрівше » під « високою рукою » царя-батюшки . А вже звідси походила і тяглася , ледь не з ХVІІІ ст ., зневага з боку « братів наших старших », мовляв , слід казати і писати не « в Україні » ( в розумінні окромешної країни ), а « на Україні », тобто на « окраїні » Московської держави ).
Характерним прикладом у цьому контексті є праця періоду « пізньої радянщини » Б . Миронова , в якій колишні землі ліквідованої імперією Запорозької Січі включено до « Степового » району Росії , « Українським » же регіоном названо лише Полтавську та Чернігівську губернії , а до « Південно-західного » краю Росії віднесено Волинську , Подільську та Київську губернії 4 . І це при тому , що в СРСР існувало офіційне правило : класифікувати політико-адміністративний устрій будь-якої республіки в минулому тільки з урахуванням її меж на сучасному етапі розвитку . Через що під таким ракурсом на державному рівні виготовлялись всі історико-географічні мапи тієї доби , а потому поширювались у спеціальних дослідженнях і підручниках .
Означені аспекти нині можна було б поминути чи розглядати як недоладну « данину » компартійній системі правління , якби політикани Російської Федерації не продовжували насаджувати свої великоімперські й шовіністичні ідеї . Водночас з мап етнічних земель українців поступово зникли ( точніше опинилися в сучасних кордонах Росії ) не лише окремі населені пункти , а цілі історичні області .
4
Миронов Б . Н . Хлебные цены России за два столетия ( ХVІІІ- ХІХ вв .). – Ленинград , 1985 . – С . 35 .
6