« обще » з гетьманом зобов’ язувались утримувати все населення і, в першу чергу, « бунтовщиков » запорожців « в тишине и в покореніи к великому государю »( п. 1). Усіх « своевольцов » наказувалось « икоренять », не дозволяти їхнього поселення в одному місці, особливо в межах Січі( п. 2). Пункт 3-10 передбачали здійснення зовнішньої політики Скоропадським під безпосереднім наглядом А. Ізмайлова й з відома( згоди) сюзерена. Гетьманською резиденцією, замість розореного, а потім спаленого Батурина, призначався Глухів 37.
Як бачимо, і « Решительный указ », і « Статті », надані Ізмайлову, продовжували попередню політику царського уряду, спрямовану на скасування « давніх прав і вольностей » українців, перетворення їх колись автономної держави на типову « окраїну » Московії.
Опосередковано Лівобережної України, її території та населення, стосувався іменний указ від 12 лютого 1710 р., хоча він адміністративно й не « накладався » на всю Гетьманщину. Безпосередньо в указі наказувалось усім губернаторам до кінця року переписати в своїх губерніях( отже й у Київській) селян і « дворових людей » обох статей « по головам » окремо, а отримані статистичні дані за особистими підписами передати до уряду 38.
П. Орлик – гетьман Війська Запорозького та Правобережної України( 1710-1714), а також володар булави в еміграції( 1714- 1742), бачачи постійну загрозу територіальній цілісності Гетьманщини з боку Московії намагався протистояти цьому за будь-яку ціну, йшов на компроміс з багатьма іноземними правителями аби долучити їхні армії до спільної боротьби. Його позицію в цьому аспекті чітко зафіксували так звані « Пакти й конституції, законів та вольностей Війська Запорозького …», укладені в Бендерах 5 квітня 1710 р., після відомих подій, пов’ яза-
37
Источники малороссийской истории. – Ч. 2. – С. 228-231.
38
О переписи губернаторам всякому в своей губернии крестьян- ских дворов и дворових людей: Именной, 12 февраля 1710 г. // ПСЗРИ. – СПб., 1830. – Т. ІV. – № 2253. – С. 478.
22