Розділ VI, глава 2-- 437
« Освобождение труда » була першою РОСlИською соціалдемократичною організацією, що розпочала пропаганду марксизм а, а згодом розгорнула боротьбу з народницькою ідеологією. у визвольному русі останньої чверті ХІХ ст. активну участь брали « реформаторські » народники( М. Михайловський, І. Каблиц-Юзов,
С. Южаков, М. Даниєльсон, Я. Абрамов, В. Воронцов та ін.) 64. Вони критично оцінювали хід та очікувані наслідки капіталістичної еволюції
Росії, в основному залишалися прихильниками утопічно-соціалістичних проектів, однак не могли домовитись між собою стосовно способів діяльності. Одні з них( напр., Я. Абрамов) відстоювали програму « культурництва », пристосувалися до нових умов існування з метою протидії їх негативним впливам, інші( М. Михайловський та ін.)- політичне реформування для гальмування капіталістичного розвитку країни та переорієнтації суспільства на соціалістичний ідеал.
Одним із ідеологів « легального народництва » був відомий економіст в. п. Воронцов( 1847- 1918) 65. Він став прибічником теорії « малих справ »( тобто культурництва), тому що за його словами, « в России нет ПОЧВЬІ дЛЯ борьбЬІ за политические своБОДЬІ из-за слабости буржуазии и образованного общества ». У книзі « Наши направления »( 1893) Воронцов так сформулював своє бачення завдань народництва кінця ХІХ ст.: « НаРОДНЬІе интересЬІ как цель; фОРМЬІ, ВЬІрабаТЬІВаеМЬJе коллективной МЬJСЛЬЮ народа, или другие, соответствующие его желаниям, как средство; и самодеятельность населения как РЬІчаг общественной зволюции оо.». Його позицію громили і справа( Л. Тихомиров), і зліва( Г. Плеханов); м ' яко відкидали М. Михайловський( він відійшов від народництва), ліберал О. Пипін та ін. Стаття М. Михайловського « О народничестве г-на В. В.» фактично підводила риску під історією народництва в Росії, тому що один з його ідеологів назвав народницьку пропаганду « горделивьІМ самообманом ». Це сталося у середині 1890-х років, саме в цей період народництво « вичерпало свій ідейний потенціал » Ь6, воно перероджувалось у неонародництво.
Таким чином, радикальний демократизм середини- другої половини ХІХ ст. виявився тим напрямом суспільної думки, який, незважаючи на кризи та ідейні блукання, краще відповідав особливостям Росії
та очікуванням народних мас. Беручи початок в інтелектуальному середовищі пізньщо Просвітництва, він довів еволюцію передової
64 Политическая история... С. 254-258.
65 Мокшuн г.н. Василий Павлович ВОРОНЦОВ 11 вопросы истории. 2003. N� 9. С. 57-73.
66 Политическая история... С. 258.