Розділ УІ, глава 1-- 403
мало низьку культурну цінність і реакційний характер » 25), бо це шкодило ясному розумінню оптимальних шляхів українського поступу і руху до свободи.
Особливий осуд Драгоманова викликали « южани-общероси », які відмовилися від власної нації, вважали П локальним варіантом нації російської і працювали у загальноросійських прогресивнодемократичних організацій( диспутував Драгоманов з цього приводу, зокрема, з Желябовим).
Найпомітніший внесок Драгоманов зробив у постановку та початкові варіанти вирішення виключно актуальної на ту добу проблеми поєднання в суспільному розвитку національних і загальнолюдських чинників. Проблема виявилась дуже дивною, як для України. Частина мислителів( націоналістів) воліла бачити прогрес свого народу, передовсім у гуманітарних галузях( мова, література, культура тощо), без суттєвих запозичень ззовні, користуючись власними можливостями. Інша ж частина( космополіти), навпаки, скептично оцінювала національні ресурси. А дивним було те, що запальні суперечки одних з другими не передбачали пошук істини у « ворогів ».
Драгоманов не пристав до жодного з таборів; у численних статтях і виступах він висунув інший спосіб руху вперед, який rрунтувався б на розв ' язанні національних завдань, що постали перед Україною, за допомогою демократичного і ліберального досвіду Західної Європи, включаючи передову суспільну думку і літературу Росії. Останнє викликало найбільше роздратування націоналістів, хоч і західний досвід вони також не дуже полюбляли, сповідуючи анахронічний месіанізм.
З іншого боку, принципова позиція Драгоманова щодо обов ' язково сті врахування національної специфіки в процесі залучення народних мас до соціалістичних ідей не знайшла належного розуміння навіть у Маркса, Енгельса, Лассаля та ін. Між тим, Драгоманов неодноразово підкреслював, що без синтезу локального та загального неможливо досягти успіху: « Політичні і соціальні думки суть послідком певної науки, тобто проби крайової та інтернаціональної » 26. Щоправда, палка проповідь Драгоманова справила вплив на Е. Бернштейна, а в Росії- на П. Струве,-!І кий писав: « Драгоманов перший... дав російській демократії широку і ясну програму... перший блискуче й докладно пояснив зміст і значення конституційного ладу, особливо ж прав особи та принципів самоуправи ».
25 Охрuмовuч Ю. РОЗВlПок... С. 97.
26 Грінченко Б., Драгоманов М Діалоги... С. 163.