Розділ V. глава 2-- 34 1
історизму та об ' єктивності, а філософію Чаадаєва почали сприймати як цілісний феномен, як історіософську концепцію російського суспільного розвитку.
Проте визнання релігійного характеру концепціїЧаадаєварівноправним з іншими методологічними засобами48 не привело у новітній історіографії до, здавалось б, логічного висновку, що Чаадаєв бачив головну причину суспільних вад у духовній та культурній недосконалості людей. Це й становило ідейний стрижень поглядів російського мислителя, незалежно від того, писав він про кріпацтво(<< рабство ») чи про норми буденного життя.
Як і німецькі філософи, передусім Гегель та Шеллінг, Чаадаєв вважав природний і соціальний світ творінням Всевишнього, який першій людині вклав у душу і серце основоположні засади відповідного його благій волі подальшого розвитку людської історії. В третьому « Философическом письме » Чаадаєв писав: «... все наши идеи о добре, долге, добродетели, законе, а также и им ПРОТИВОПОЛОЖНЬІе, рождаются только от: ной ощущаемой нами потребности подчиниться тому, что не от нашей преходящей ПРИРОДЬІ.., <... > нам остается только стараться дать себе возможно веРНЬІЙ отчет в ее действии на нас и, раз МЬІ что-либо об зтом узнали, отдаться ей со спокойной верой: зта сила, без нашего ведома действующая на нас, никогда не ошибается, она-то и ведет вселенную к ее предназначению »( с. 356-357). Але Провидіння передбачило для людини певну ступінь свободи, аби вона, людина, всі свої природні інтелектуальні здібності(<< искусственнЬІЙ разум ») спрямовувала на підкорення власної поведінки та способу життя тим ідеальним нормам(<< доля разума мирового »), які закладені в людину « СВЬІше ».
« ИскусственнЬІЙ разум », писав Чаадаєв,- то « злой разум, столь часто извращающий предмеТЬІ в наших глазах и заставляющий нас видеть их вовсе не такими, каКОВЬІ они на самом деле », а тому він повинен підкоритися божественній істині. Саме у цьому вбачається запорука адекватного сприйняття й оцінки навколишньої дійсності, безпомилкового визначення людиною свого життєвого шляху. Того шляху, який і веде до мети, поставленої Всевишнім, і цей шлях людина має пройти гідно, самостійно, чим і заслужить право на спокутування необачних гріхів.
Всесвітня історія свідчить, стверджував Чаадаєв, що людство довго і важко йшло до пізнання божественного задуму стосовно свого призначення на Землі. « У всех народов,- писав мислитель,- есть период бур-
48 Сергеев А. М Философия Чаадаева( излом очевидного).- Петрозаводск: Изд-во ПГУ, 2000. С. 138-1 50.