Розділ V-- 314 їздили( 1858 р.) Б. Чичерін та М. Чернишевський, однак домовитися не вдалося. Та, припустимо, що такі наміри здійснилися б,- можна бути впевненими, що ІІІ Відділення не допустило б спільної діяльності прогресивних сил, спрямованої проти уряду.
Отже, російська суспільна думка до Кримської війни досягла того ступеня зрілості, що була спроможна стати повноправним учасником розробки програм і здійснення заходів з реформування Росії. Однак уряд
Миколи І обмежувався залученням лише окремих прогресивних діячів( Сперанського, Кисельова, Канкріна) для реалізації часткових програм, а уряд Олександра ІІ залишив за собою прерогативу визначення ідеології буржуазних реформ. Тим самим ці реформи були, безумовно, багато у чому знекровлені.
На цьому загальноросійському фоні розвивалася і українська суспільна думка. У ній також можна відділити 30-ті роки від 40-х, проте їх характеристика порівняно з російською має суттєві відмінності. У 30- ті роки відбувався значний розвиток національної культури, перш за все літератури, на Слобідській Україні під впливом загальноєвропейського романтичного світогляду. Тут виходили з друку збірники та журнали « 3апорожская Старина », « Украинская антология », часописи « Украинский вестник » та « Украинский журнал », літературні твори Г. Квітки Основ ' яненка, П. Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського тощо.
Через 1 О років, у 1840-х роках, інтелектуальний і духовний центр України перемістився на Київщину, де в 1834 р. відкрився Університет ім. Св. Володимира. Саме у цьому центральному регіоні України розпочався важливий процес, що полягав, за словами О. Субтельного, у << поєднанні національної культури з політичною ідеологією » 6, найяскравішим виразником чого стала творчість Т. Шевченка.
Відносна лібералізація суспільної атмосфери Російської імпеРll в 40-х р. ХІХ ст. привела до появи Кирило-Мефодіївського товариства, члени якого( М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, М. Гулак та ін.) задекларували політичний проект визволення всіх слов ' янських народів, українського зокрема, від національного і соціального гніту та створення федеративної демократичної республіки братських « племен ».
Поліція швидко викрила організацію кирило-мефодіївців, жорстоко покарала його членів, зокрема Т. Шевченка( який не мав прямого відношення до товариства, але був близько знайомий з його членами), якого віддали у солдати на 1 О років із забороною малювати і писати.
6 Субтельний О. Україllа. Історія.- К: « Либідь », 1991. С. 210.