Розділ V-- 311
панування натурального господарства. Перетворення поміщицького господарства в активно діюче на аграрному ринку виробництво із застосуванням « кріпацького рабства » круто змінювало колишню функцію кріпосного права на роль знаряддя деградації всієї економіки в цілому » l. Зовсім інше цікавило освічений прошарок суспільства: домогтися перетворення вітчизни за європейським цивілізаційним зразком. Основна ж маса населення не розуміла потреби у таких змінах і могла б задовольнитися простішими речами- набуттям статусу державних селян і позбавленням свавол і дворянства та чиновництва. Головне ж значення мало те, що в Росії не було сформованого, зрілого « третього стану », який на Заході знаходився в авангарді антифеодальних сил. Означені особливості російського історичного процесу наділили суспільну думку невластивою їй роллю пропагандиста, захисника та організатора буржуазно-демократичних реформ. Звертатися ж у тих умовах вона могла тільки до єдиної реальної політичної сили- до монарха.
Але в Росії саме на цей перехідний від феодалізму до капіталізму період встановився реакційний політичний режим. На трон зійшов одночасно з придушенням повстання 14 грудня 1825 р. Микола І( 1825- 1855) і дав клятву: « Революція на порозі Росії, але присягаюсь, що вона не проникне у неї, доки в мені збережеться подих життя ». Це означало, що самодержавство входило у смугу реакції, завдання якої зводилось до вкорінення вірнопіддане ької моделі поведінки, віри у велич Росії та загнивання Заходу. Шеф жандармів о. Бенкендорф по-військовому прямолінійно виклав ідеологічне підrрунтя нової влади: « Прошедшее России бьІЛО удивительно, ее настоящее более чем великолепно, что же касается до будущего, то оно ВЬІше всего, что может нарисовать себе самое смелое воображение ». Міністр народної освіти с. Уваров у 1832 р. більш стримано сформулював credo режиму: « Православие, самодержавие, народность!», що означало « нерозривну єдність » віри, влади і народу. Не випадково в 1833 р. вперше виконувався російський гімн « Боже, царя, храни!» Отже, будь-яка критика монарха та його політики повинна була відтепер кваліфікуватися як злочин.
Методи політичного й державного керівництва, які застосовував Микола І заполучалися з ужитку казарми: найсуворіша дисципліна, беззастережна слухняність, дріб ' язкова регламентація. Саме такому « порядку » Микола І самовіддано служив усе життя, а вже перед самою кончи-
1 История России ХУІІІ- ХІХ веков / л. В. Милов, Н. И. Цимбаев; под ред. Л. В. Милова.-м.: 3ксмо, 2006. с. 6-7.