Розділ IV, глава 2--- 295
суспільного договору. Згідно з ними правителі( царі, королі, імператори) одержували владу від народу під умовою здійснення цих повноважень виключно в інтересах народу. Якщо ж правителі порушували ці умови, народ отримував право на детронізацію тирана, тобто на повстання(<< право мщенное ПРИРОДЬІ »). Обурений свавіллям поміщиків та царських адміністраторів, Радіщев писав: « Возможно ли, что в наш век, в Европе, подле СТОЛИЦЬ!, в глазах великого государя совершалося такое бесчеловечие!».
Який же вихід із такого сумного становища Росії бачив Радіщев? Один з них він виклав у главі « Хотилов », де автор на станції знаходить рукопис, що містив проект визволення селян царським указом. Але врешті-решт мандрівник кваліфікував таку можливість як малоймовірну в самодержавно-кріпосницькій країні: « О горькая участь многих миллионов! Конец твой сокрьІТ еще от взора и внучат моих ». І все ж Радіщев бажав би такого розвитку подій, щоб на престолі знаходився освічений монарх, прихильник просвітительських ідей, щоб він був підтримуваний впливовою верствою передових представників громадськості. Власне, Радіщев і сів за написання « Путешествия... », аби згуртувати людей, які б переконали та змусили царя розпочати реформи.
Був ще один вихід- революція / повстання народних мас, в ході якої старий лад зазнав би нищівного розгрому. Незважаючи на історичну виправданість такого соціального перевороту, в разі реакційності правлячого режиму, Радіщев волів би його попередити або відстрочити.
Радіщев-просвітитель не відкидав обидва виходи, але насильницький метод суперечив законам освіченого розуму і тому свідчив би про неготовність суспільства цивілізовано вирішити свої проблеми, тому Радіщев відсував революційний вибух у далеке майбутнє: «... я зрю сквозь целое столетие ». До того ж часу, сподівався мислитель, суспільство повинно знайти кращі способи оздоровлення суспільного життя.
Однак Катерина 11 розгадала потенційну вибухонебезпечність книги Радіщева, перш за все через гостру критику російської дійсності та результатів правління « дворянської цариці ». Вона назвала автора « Путешествия из Петербурга в Москву » « бунтовщиком хуже Пугачева ». Заарештованого мислителя Сенат засудив до страти, проте імператриця вирішила замінити цей вирок 1 О-річною каторгою в Сибіру.
Тверді, продумані переконання надали Радіщеву мужності витримати цей удар долі; по дорозі до Сибіру він написав вірш: Ть! хочешь знать: кто я? что я? куда я еду?- Я тот же, что и бьІЛ И буду весь мой век: Не скот, не дерево, не раб, но человек!