Розділ IV, глава 2-- 281
освобождались в зпоху просветителей), искренняя вера в то, что отмена крепостного права и его остатков принесет с собой общее благосостояние и искреннее желание содействовать зтому » IО2.
Просвітительська течія лише у першій чверті ХІХ ст. досягла своєї ідейної та організаційної зрілості, хоч не була численною; яскраві постаті взагалі можна перерахувати по пальцям: М. Новиков, О. Радищев, І. Пнін, А. Кайсаров, В. Попугаєв, О. Куніцин, П. Словцов та деякі інші. Незначним був і вплив на суспільну свідомість, просвітителів підтримував тонкий прошарок освічених прогресивних кіл. Проте не масовим визнанням визначається історичне значення просвітительської думки: нею був вказаний один з невгасимих маяків на шляху людського поступу. На цьому тернистому шляху людина повинна розкрити усі благородні якості своєї натури, досягти гідних il умов праці, життя, стати духовно багатою та високоморальною особистістю. Література, філософія та й уся російська передова гуманітаристика ХІХ ст. розвивалася на фунті цих загальнолюдських цінностей.
Найяскравішим представником буржуазно-реформаторської думки, визначним російським мислителем першої половини ХІХ ст. був юрист і державний діяч ММ Сnеранськuй( 1772- 1839). Попович, який дістався завдяки винятковим здібностям владних вершин, мав аналітичний розум і ліберальні переконання. Син сільського священика, Сперанський навчався у столичній Олександро-Невській семінарії, старанно поповнював знання самоосвітою. Після гі закінчення( оскільки священики тоді не мали прізвищ, то здібний випускник отримав прізвище Сперанський, тобто той, що подає надію) став там викладачем. Його знання, розум, вміння круто змінили долю Сперанського- він був переведений у Сенат до канцелярії генерал-прокурора. Тут в ін також помітно вирізнявся серед сірого чиновницького середовища, набував авторитет, отримував нагороди.
Проте значно швидше пішла його кар ' єра з воцарінням Олександра І. Активні законотворчі роботи нового імператора та його « молодих друзів »(<< НегласнЬІЙ комитет ») невдовзі привели до залучення Сперанського в реформаторські задуми Олександра І. За дорученням імператорського оточення Сперанський складав різні проекти перетворень. Прогресивні погляди Сперанського викликали симпатії передових кіл і ненависть консерваторів. Після Тильзита( 1807) Сперанський став близькою до імператора людиною; Олександр І часто обговорював з ним майбутні ре-
102 Ленин В. и. от какого наследства мы отказЬІВаемся? // Ленин В. И. Полн. собр. соч. Изд. 5-е: В 5S T.-M.: Политиздат, 1958. Т. 2. С. 519.