Розділ IV, глава 2-- 280
його недоліків як до закономірного результату розвитку виправданих у минулому соціальних інститутів, що з часом перетворилися на гальмо суспільного прогресу.
Такий підхід до феодальних архаїзмів( самодержавства, кріпосного права, інституту станової ієрархії тощо) створював грунт для співпраці із ліберально настроєним монархом і прогресивною частиною дворянства. Але на практиці обернувся спочатку затримкою реформ, а потім їх провалом.
Зміст буржуазно-реформаторських проектів багатьох талановитих представників даної течії( М. Сперанський, М. Мордвинов, П. Кисельов, Є. Канкрін, К. Герман, Г. Шторх та ін.), за умови їх впровадження у життя, значно прискорив би крах феодально-кріпосницького ладу. Проте відсутність належної соціальної сили, згуртованої та рішучої в своїх антифеодальних устремліннях, економічно й фінансово впливової, зробила реформаторів повністю залежними від примх імператора, який в свою чергу був залежним від позиції консерваторів.
Підхід nросвіmumелів до найважливіших соціальних проблем докорінно різнився від консервативної та буржуазно-реформаторської течій. Консерватори категорично заперечували доцільність будь-яких системних змін, а буржуазні реформатори, навпаки, наполягали на неминучості саме таких перетворень, але планували здійснити їх поступово, обережно, не ламаючи, а потроху демонтуючи старий лад. В узагальненому вигляді пропозиції реформаторів зводилися до побудови ефективної економіки, яка, з їх точки зору, розв ' яже ініціативність і підприємливі сть людини, надасть їй можливість своєю працею здобути прийнятні життєві умови; рівень добробуту залежатиме від здібностей та докладених особою зусиль. Така економіка мала знайти відповідність у законодавстві, у громадянських і політичних правах людей( при обов ' язковому майновому цензі).
Просвітителі ж на перше місце ставили не ефективність економіки, не зростання продуктивності праці, а принцип соціальної справедливості. Вони не нехтували категоріями « ефективність » чи « продуктивність », але жорстко прив ' язували їх наслідки до благоденства трударя, непривілейованих верств взагалі. Типовими для просвітительства середини ХІХ ст. В. Ленін назвав такі ознаки: 1) « горячая вражда к крепостному праву и всем его порождениям в зкономической, социальной и юридической областю >; 2) « горячая защита просвещения, самоуправления, свободЬІ, европейских форм жизни и вообще всесторонней европеизации России »; 3) « отстаивание интересов народнЬІХ масс, главнЬІМ образом крестьян( КОТОРЬІе еще не были вполне освобождены или только