Розділ ІІІ, гл ава 2--- 201
ДИ, проводилися в життя, а « пугливой русской мыIли >>5 88 не залишалося нічого іншого, як смиренно до них звикати.
За Петра І остаточно сформувався абсолютистський образ правління, одним з ідеологічних « стовпів » якого була теза про « загальне благо ». В одному з указів Петра І читаємо: « Об "Ь являем чрез сие, что МЬІ прилежное старание всегда имеем о распространении в государствах наших к пользе общего блага и пожитку подданнЬІХ наших купечества и всяких художеств и рукоделий, КОТОРЬІМИ все прочие благоучрежденныIe государства процветают и богатятся » 59. Поняття про « загальне блаГQ), пізніше трансформоване просвітителями у вчення про « царство загального добробуту », в першій половині ХУІІІ ст. використовувалось правлячими колами для забезпечення у першу чергу державного інтересу. Особистість, звільняючись від провіденційної залежності, потрапляла у відчутнішу підкореність ілюзорному « загальному благу ». Причому в Росії держава, через специфічні історичні обставини, набула набагато більшого значення в ролі регулятора суспільного життя, ніж у Європі. Внаслідок того держава виступила ініціатором реформ, а її адепти авторами відповідних проектів.
Петро І добре розумів неосяжність завдань щодо модернізації Росії, тому згуртував навколо себе обдарованих людей, які були б не простими виконавцями царських доручень, але й ініціативними співробітниками, так би мовити, раціоналізаторами та новаторами. Тож, саме в правління Петра І зароджується суспільна думка в її справжньому вигляді: одного з факторів( чим розвиненіше суспільство, тим впливовішого) соціального прогресу. До того ж фактора, визнаного владою: недарма Петро І читав уважно, з олівцем у руках численні проекти реформ.
Автори так званої(< літератури проектів » першої чверті ХУІІІ ст.( Ф. Салтиков, К. Зотов, І. Посошков, l. Філіппов, О. Курбатов, Д. Воронов та ін.) « були переконані, що висловлювані ними пропозиції важливі й потрібні державі в цілому, та ЇХ стану, і кожній людині зокрема. Це породжувало у них почуття самоповаги, особистої гідності, підвищувало розуміння власної значимості, які базувалися не на усвідомленні належності до знатного роду чи якої-небудь феодальної корпорації, а на їх власному розумі, таланті, заслугах » 60. Незважаючи на різницю позицій, цих авторів об ' єднує те, що вони були прихильниками « освіченого аб-
58 Ключевскuй В. О. Сочинения. Т. 3. С. 362; Т. 4. С. 22 1.
59 История русской: жономической мыли:: В 2 т.- М.: ИЗД-ВО АН СССР, 1955. Т. 1. Ч. 1. С. 266.
60 Русская МЬІСЛЬ... С. 72; Павлов-Сuльванскuй нп. ПроеКТЬІ реформ В записках современ IIИКОВ Петра Великого.- СПб., 1897.