В�п--- 18
- дослідити бажані зміни у житті, способи їх здійснення, пропоновані представниками різних соціальних сил;
- співставити обrpунтовані очікування різних станів із заходами уряду у внутрішній та зовнішній політиці;
- визначити фактори, які сприяли чи заважали назрілим реформам, а отже- впливали на темпи історичного прогресу суспільства.
Джерельна база історії суспільної думки, їі структура та рівні відображають особливості даної форми соціального пізнання. Складається вона головним чином з наративних, оповідних, джерел індивідуального або колективного походження: публіцистика, епістолярії, щоденники, мемуари, чолобитні, скарги; для новітнього часу також- дебати у Державній думі, документи партійних з ' їздів, ухвали громадських зібрань, накази виборців і т. д. Вони доповнюються документальними джерелами- судово-слідчими матеріалами, поліцейськими донесеннями, діловодством адміністративних органів( відповіді на звернення громадян, реакція на масові настрої тощо), документами повсталих( селян, напр.), листівками і т. п.
Методологія дослідження історії суспільної думки загалом тотожна загальноісторичним процедурам: при дотриманні принципів історизму, науковості й об ' єктивності застосовуються порівняльноісторичний, історико-типологічний, історико-генетичний методи. Проте методика аналізу тут має свою специфіку, враховуючи великий спектр факторів, що впливає на оцінки і судження людей. Це- ступінь розвиненості світогляду, освіти, культури( загальної і політичної) людей, рівень сформовано сті громадянського суспільства тощо. На характер і достовірність інформації джерела впливають також суб ' єктивні моменти, пов ' язані із особливостями натури автора, його психології, досвіду, життєвого шляху та професійних інтересів. Відчутну роль відіграють і обставини, за яких виникає джерело: наприклад, приватний лист другу і пояснення слідчому диктують різні спонуки викладу фактів.
Слід брати до уваги ідейно-політичну орієнтацію автора, яка значною мірою( хоч і не у всіх випадках) визначає принцип оцінки фактів і явищ. Якщо консерватор І. Болтін у кінці XVIII ст. стверджував про добробут переважної більшості кріпосних під « батьківською » опікою поміщика, то просвітитель І. Пнін приблизно У той же час писав про страждання більшості селянl5 •
15 Болебрух А.г. Кркrика феодально-крепостнического СТРОІІ в трудах русских и украинских просветителей XVIII-нач. ХІХ в.-Д.: РВ ДДУ, 1988. с. 17-18.