Розділ 11. глава 2-- 148
На царя, все ж, стали дивитися трішки інакше. « 3 самого початку
ХУІІ ст. московські люди,- підкреслював В. Ключевський,- переживали такі становища, бачили такі явища, які при їх батьках вважалися неможливими, прямо неймовірними. Вони бачили, як падають царі, за яких не стояв народ, бачили, як держава, залишившись без государя, не розпалась, а зібралась із силами та вибрала собі нового царя » 1 1 4. Внаслідок цього російська політична свідомість зазнала змін, хай ще поверхових, але дуже симптоматичних, бо, з одного боку, вони відбивали потреби дійсності, а з іншого- вплив передової думки Західної Європи.
Головний ідейний набуток- поступове укорінення в суспільстві переконання, що покірливість підданих має винагороджуватися турботою про них коронованої особи, тобто, що цар також має обов ' язки( як не перед народом, то перед богом). Крім того, як зауважив В. О. Ключевський, в народній свідомості поняття « держава » почало відокремлюватись від понятгя << цар » та зближуватися з поняттям « народ ».
Принципове значення мав наступний аспект даної проблеми. Вибір царя, природно, висував перед виборцями надзвичайно складну задачу: хто має право бути царем? Самозванці, Лжедмитрій І та Лжедмитрій ІІ, вирішували її досить просто та переконливо для народних мас- вони є синами царя Івана Грозного, що щасливо « врятувалися » від своїх убивць.
Борис Годунов, який не мав жодних генеалогічних зв ' язків із династією Рюриковичів( крім сестри, яка була одружена з останнім царем династії, що обірвалася, Федором Івановичем), використав всі мислимі способи, аби зайняти царський трон, і обійняв, нарешті, його, хоч це не принесло щастя ні йому, ні його родині. Можливо, на недовгий час його у народі визнавали царем, але сумніви відносно царських прав Бориса, мабуть, не зникали.
Василя Шуйського з роду нижегородсько-суздальських Рюриковичів обрав на царювання( 1606 р.) Земський собор, де першу скрипку грали бояри й вони доклали зусиль для обмеження влади « свого » царя. Шуйський не користувався широкою підтримкою народних мас, що яскраво виявлялося в ході перманентного повстанського руху.
Інакше було в 1613 р. Після звільнення Москви від окупантів вожді ополчення князі Д. Пожарський і Д. Трубецькой розіслали по всій країні грамоти, в яких закликали співвітчизників обрати депутатів на Земський собор, де була б визначена доля держави та обрано царя. Це був, дійсно, всестановий собор, включаючи посадських та сільських жителів. Перед
114 /(л ючевскulї в. о. Сочинения. Т. 3. С. 67.