Розділ 11, глава 2--- 142
їй у праві не те що контролювати, а й наставляти себе у критичних ситуаціях.
Нарешті, концепція нічим не. обмеженої, крім власного сумління, влади царя, яку вибудував Іван ІУ у власній уяві, суперечила традиціям суспільно-політичної думки Київської Русі( не беремо до уваги загалом екстремальні умови удільної колотнечі в період монгольського панування). Справжнім сенсом діяльності Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, ігумена Феодосія Пе 'І ерського та ін. був наголос на тому, шо князі, перебуваючи на престолі, відповідальні перед своїми підданими, православною церквою і Богом за наслідки своїх вчинків, рішень, які мають бути спрямованими виключно на благо ближнього.
Суспільний розвиток першої половини ХУІІ ст. характеризувався двома провідними процесами. Один з них полягав у кризі попередніх форм соціального життя, а другий протікав у гострих суперечках та протиборстві і відзначався формуванням суспільних відносин іншої історичної доби, доби переходу від Середньовіччя до Нового часу.
Про початок перелому свідчили такі дані. Фактично під кінець ХУІ ст. в основному склалася феодально-кріпосницька система та абсолютизм як форма політичної влади; виникло дворянство, яке відсувало на другий план вельможне боярство; розширювалась сфера застосування товарногрошових відносин, міцніли торговельні зв ' язки, що позначилось на соціальній структурі суспільства, зокрема- на укріпленні позицій купців, ремісників, мануфактуристів та інших представників « третього стану ». Збільшення кількості міст й міського населення сприяли прогресу освіти, техніки, науки, культури.
Якісно новим суспільно-політичним явищем була поява елементів станово-представницької монархії, зокрема оновленої Боярської думи, Земських соборів, особливо пам ' ятним з яких став собор 1613 р., що ним закінчилась трагічна смуга « Смутного времени » та вперше в історії було обрано царя. Від цього собору, де царем обрали далекого родича згаслої династії Михайла Романова, веде відлік нова правляча династія, яка керувала Росією аж до 1917 р.
Дуже тяжкими виявились для країни, особливо простого люду, перші десятиліття ХУІІ ст. Перервання династії Рюриковичів, неврожай і голод 1601- 1603 рр., іноземна військова інтервенція та самозванці, народні заворушення і Селянська війна під проводом І. Болотникова, всеохоплююча соціальна і політична криза- все це давало багатий