Розділ 11, глава 2:-- 134
ду, а не через страх: « Воина содержать, что сокола кормить: всегда ему сердце веселить, никакой печали к нему не поДпускать ».
Пересвєтов ясно бачив зовнішню небезпеку для Москви, зокрема, з боку татар. Якось Максим Грек сказав Берсеню Беклемішеву: «... не дивися, что нам все враги, занеже инии погании( Казань, кримські татари.- А. Б.), а инии еретицЬІ( литовці, поляки.- А. Б.), и не подобает боятися их, занеже бог с нами » 91. Для того щоб протистояти цій загрозі, Пересвєтов радив царю тримати на кордонах з Кримським ханством 20 тис. регулярного війська на постійній основі, добре його озброїти та платити гідне утримання.
Зупинився автор і на питанні верховної влади. На чолі держави повинна бути особа рішуча, з твердою вдачею. Військами керувати повинні не вельможі( вони погрузли у багатстві та знатності, а багатий « любит покой »), а справжні вояки, які можуть « люто... против недруга государева смертною игрою играти »; якраз таких варто наближати до трону, на них спиратися, нагороджувати за мужність і Т. Д. ЩО Ж стосується ідеального образу государя, то він має бути грізним(<< как конь под царем без УЗДЬІ, тако и царство без грозы », ' жорстоким, справедливим, нещадно розправлятися з ворогами держави, цінувати в слугах не знатність, а відданість.
Щоб зробити ідеальний образ більш виразним, Пересвєтов порівняв його з майже вигаданими персонажами: по-перше, візантійського імператора Костянтина, а по-друге- турецького султана « Магмета »( Мухаммеда, Магомета). Біографія легендарного Костянтина дивним чином нагадує життєвий шлях реального Івана ІУ( ці факти були, мабуть, добре відомі у дворянських колах). Герой « Сказания о царя Константине » втратив батька, коли йому виповнилось три роки, і став безпорадним спостерігачем свавілля вельмож, того, як вони безцеремонно розкрадали царську казну, як творили неправду, беззаконня, чвари; вони сичали один на одного наче змії, а в той же час краденим золотом і сріблом наповнювали свої скрині.
Царгородські вельможі, писав Пересвєтов, прищеплювали молодому імператору думки про неприпустимість військових походів, про необхідність мирно жити із сусідами та менше уваги приділяти війську. ІОний імператор нарешті « укротел », а коли став повнолітнім і узяв У руки кермо влади, то виявився неспроможним дати відсіч ворогам. Унаслідок кволості духу імператора Магмет-султан захопив Царьград, греки потрапили у залежність, а Костянтин втратив владу.
91 Казакова н.А. Очерки... с. 224.