Розділ 11, глава 2-- 113
справедливий божий гнів. У пастви, швидше за все, були з цього приводу інші думки. Невдовзі після монгольського нашестя у суспільстві по ' щло формуватися критичне ставлення до церковників, неправедна поведінка яких, вважали віруючі, саме й викликала прокляття на Руську Землю. Священиків картали за корисливість, невігластво, аморальний спосіб життя; покликані бути зв ' язуючою ланкою між небесами й народом, вони не виконували гідним чином своєї відповідальної місії, що й спричинило страждання всієї землі(<< ПОГЬІбение наипаче БЬІВает от епископ и попов грехов »). Критика церкви посилювалась, і в 1274 р. У Володимирі відбувся церковний собор, де було засуджено негативні явища у середовищі духовенства та ухвалено жорсткі правила відбору священиків, аналогічний собор відбувся і у 1312 р.( Переяславль-ЗалеськиЙ). О. Клібанов60 мав підстави заявити, що кризові тенденції у православній церкві були фактором, який сприяв зародженню реформаційних проявів у східноєвропейській суспільній думці ХІУ- ХУІ ст.
Ці прояви на північному сході континенту не досягли таких довершених форм, як в Італії чи Франції( Відродження, Гуманізм, Реформація),- в російській суспільній думці чується лише далекий відгомін тих ідейно-культурних течій. У Західній Європі вони були етапом на шляху формування континентальної цивілізації нового типу, а в Московській державі типологічно близькі, але незрілі й розрізнені, явища сприяли передусім викоріненню архаїчних уявлень про суспільне життя та духовну культуру, проте не перетворилися на соціальний світогляд організованої суспільної сили61.
В умовах панування релігійного світогляду нові, опозиційні погляди могли зароджуватися майже виключно в його межах. Реформаційні й гуманістичні течії виникли саме у такий спосіб і ставили собі за мету очистити церкву від накопиченого за століття бруду та викривлень, а по-друге- зробити православну віру фактором духовного оздоровлення суспільних відносин.
Надзвичайно актуалізував цю проблему дієвий на той час фактор: гостра дискусія навколо причин державної катастрофи середи-
60 Клuбанов А. и. РеформаЦИОННЬІе движения в РОССИИ в ХІУ- первой полови не ХУІ вв.- М: Изд-во АН СССР, 1960. С. 65-105.
61 Не можна погодитнсь, як на мене, з прагнснням деяких науковців підвищити ступінь зрілості російського Відродження за рахунок утрирування національної спсцифіки ренесансних форм у різних європейських народів( див.: ЗаМШ1еев А. Ф., ЗОIf В. А. OrечсствсннJ, IС МЬІслители позднего среднсвсковья: конец ХІУ-llСРВая треть ХУІІ в.- К; Либідь, 1990. С. 8-9).