Розділ 11. глава 2:--- 106
Зростаюча маса уділів неминуче створювала поживний грунт для конфліктів. Їх учасники нерідко зверталися по допомогу до ханів, ті надсилали військові загони, що становило для населення справжнє лихо. Чвари князів надто ослаблювали Русь і являли очевидну перешкоду для згуртування сил.
Одна з усобиць спалахнула невдовзі після встановлення монгольського панування. Коли в 1263 р. помер великий володимирський князь Олександр Невський, на великокнязівський трон зійшов за лествичним принципом його брат Ярослав Ярославич( його уділом була Тверь і він багато зробив для ії піднесення), а уділ о. Невського був поділений між синами Дмитром, Андрієм та Данилом( йому дісталося невеличке Московське князівство, і він став засновником першої московської династії- Даниловичів). Через деякий час дійшла черга зайняти місце великого князя до Дмитра; Андрій, вважаючи себе здатнішим для такої посади, розпочав криваву усобицю і, спираючись на монгольські війська, зігнав старшого брата зі столу. Монголи, скориставшись нагодою, пограбували Володимир і 14 суздальських міст.
Інший відомий полководець Дмитро Донськой, який перемогою на Куликовському полі започаткував звільнення Руської землі від загарбників, знаходячись на смертному одрі, заповів у 1389 р. перший стіл на Русі старшому сину Василю на засадах « своєї отчини », а інші володіння- синам Юрію, Андрію та Петрові. Заплутані міжкнязівські відносини також викликали тривалу усобицю, на цей раз, щоправда, не між братами.
Широкомасштабна феодальна війна розгорнулася у другій чверті ХУ ст. За духовною грамотою( 1425 р.) Василя І Дмитровича великокнязівський стіл перейшов не наступному за віком сину Дмитра Донського, тобто Юрію Дмитровичу Галицькому, а його племіннику, І О-річному сину покійного- Василю 11 Васильовичу. Князь Юрій, заявивши про своє право, посилався на традицію, тобто на своє старійшинство, й на заповіт Дмитра Донського, де передбачалася у разі смерті Василя І передача великокнязівської влади саме йому. Проте претензії ІОрія не знайшли підтримки у московського боярства і духовенства. В. Ключевський вбачав причину конфлікту в тому, що з часів Івана Калити велике князівство діставалося від батька старшому сину через відсутність дядьків. Такий спосіб став « звичаєм, освяченим прикладами батьків і дідів, на який суспільство почало дивитися як на правильний порядок, забуваючи про колишній порядок спадковості по старійшинству( у роді.- А. Б.)>> 48.
48 /(л Ю ' lєвскuІЇ В. О. Сочинения: В 8 т.- М.: ГОСllолитиздат, 1957. Т. 2. С. 44-45.