польська позиція. Поляки відчували себе історичною, державною нацією, якій належить право на Галичину. Українське збройне повстання вони сприймали як пряме продовження“ варварських бунтів”,“ гайдамацької різні” XVII-XVIII ст. А українське військо було для них лише“ бандою”, яка не заслуговувала ні на пощаду, ні на людське відношення. Іншим важливим психологічним моментом було те, що поляки почували себе на стороні переможної Антанти, тоді як українцям здавалося, що весь світ повстав проти них. Це надавало боротьбі особливо відчайдушного характеру.
Покинувши Львів, український уряд разом з командуванням переїхали до Тернополя, а з кінцем грудня – до Станіславова. Ще раніше, 11 листопада від ЗУНР відпала Буковина, окупована румунськими військами. У Тернополі розгорнулась робота по реорганізації регулярної Української Галицької Армії( УГА), створеної на основі легіону УСС. Зміцнення армії стало можливе завдяки встановленню контактів з Наддніпрянською Україною. Командуючим( начальним вождем) УГА з початку грудня став наддніпрянець генерал Михайло Омелянович-Павленко. Ще 10 листопада, у розпал боїв за Львів, Українська Національна Рада уповноважила уряд( Державний секретаріат) прийняти всі необхідні міри для об’ єднання українських земель в одну державу. 1 грудня 1918 р. у Фастові делегація ЗУНР разом з Директорією Української Народної Республіки ухвалила попередній договір про злуку новох держав. 22 січня 1919 р. у Києві, на Софіївській площі, під час урочистої маніфестації було проголошено, що“ від сьогодні Західна Україна лучиться з Великою Україною в одно нероздільне тіло, соборну та суверенну державу”. Від моменту проголошення“ Акту про злуку” Західноукраїнська Народна Республіка була перейменована у Західноукраїнські області Української Народної Республіки( ЗОУНР).
На плечі ЗОУНР впав весь тягар польсько-української війни. Українська Народна Республіка, сама була втягнута у військовий конфлікт з більшовиками на сході, і тому не могла допомогти новоприєднаним областям на заході. Весь грудень-січень пройшов у спробах українських військ відвоювати Львів. У той час, коли українці були найближчими до успіху, до Галичини приїхала місія Антанти на чолі з французьким генералом Жозефом Бартельмі. Місія мала завдання розв’ язати польсько-український конфлікт, переклавши справу державної приналежності Галичини на вирішення майбутньої Паризької мирної конференції. Ціною перемирення мав послужити територіальний компроміс з обидвох боків. Лінія розділу двох ворогуючих сторін(“ лінія Бартельмі”) залишала третину Галичини, разом зі Львовом і Бориславсько-Дрогобицьким нафтовим басейном по польському боці, решта земель переходила до українців. Водночас місія Бартельмі запевнювала, що у випадку згоди українського уряду на цей компроміс Антанта визнає західно-українську державу і надасть їй всеможливу допомогу.